Ефективність покарання, його необхідний виховний вплив на винного, інших громадян багато в чому залежать від того, наскільки швидкою є реакція держави на вчинений злочин. Як слушно зазначається в літературі, повільність негативно позначається на судочинстві в будь-якій справі, особливо у справах про малозначні злочини, враження про які швидко зникає з пам'яті. Тривала відсутність реагування на них сприймається як безкарність [44, с.65].

Як вже зазначалося, найважливішою підставою віднесення конкретних складів злочинів до протокольного провадження є кримінально-правова підстава диференціації – ступінь суспільної небезпечності злочину. Досудове протокольне провадження не повинне мати місця у справах про злочини з відносно високим ступенем суспільної небезпеки, за вчинення яких передбачене, суворе покарання.

Аналізуючи з огляду на це склади злочинів, зазначені у ст. 425 КПК України, можна дійти висновку, що загалом вимоги кримінально-правової підстави враховувалися при внесенні складів злочинів до переліку ст.425 КПК України. З двадцяти двох складів чотирнадцять позбавлення волі взагалі не передбачають; по одному – на строк до двох років; по п'яти – на строк до трьох років; по одному – на строк до чотирьох років. В усіх зазначених випадках поряд із позбавленням волі як альтернативне передбачено інше покарання (винятком є ч. 1 ст. 245 КК України, санкція якої передбачає позбавлення волі на строк до п'яти років). Постає питання про те, чому максимально можливим покаранням, у більшості випадків, став строк три роки позбавлення волі, а скажімо, не два, яке передбачено за злочини певної тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК України)? Адже неважко помітити, що у кримінальному законодавстві чимало статей санкції яких не суворіші. Проте до ст. 425 КПК України вони не ввійшли, хоча досудове провадження по них особливої складності не становить. Завдання включення конкретних статей КК України у перелік ст. 425 КПК істотно спроститься, якщо в кримінальному законодавстві буде встановлено перелік злочинів, що не являють великої суспільної небезпеки. Саме до цих діянь і слід потім застосувати кримінально-процесуальні підстави диференціації для того, щоб виділити ті з них, по яких можливе спрощене провадження. Доцільно було б визначити поняття злочину невеликої суспільної небезпеки, як це зроблено для особливо тяжких злочинів, що дозволило б вирішити проблему більш чіткої диференціації судочинства по справах про злочини, що мають різний ступінь суспільної небезпеки.

Наскільки перелік ст. 425 КПК є оптимальним з урахуванням процесуальних підстав диференціації? Окремі висновки з цього питання можна зробити лише на основі ретельного вивчення великого масиву кримінальних справ про злочини, зазначені у ст. 425 КПК, підготовлених як у протокольній формі, так і в звичайному порядку. Необхідно при цьому з'ясувати:

а) наскільки відносно часто застосовується протокольне провадження по кожному зі складів, по якому воно можливе;

б) які причини суб’єктивного й об'єктивного характеру обумовлюють незастосування протокольного провадження, коли можливість його застосування передбачена;

в) чи досить якісно готуються матеріали у протокольній формі по кожній категорії справ;

г) якщо по категорії справ, з числа зазначених у ст. 425 КПК України, матеріали у протокольній формі підготовлені якісно, то чи немає суб'єктивних причин, що обумовлюють неможливість якісного досудового провадження у протокольній формі.

Якщо в ході дослідження виявляється, що протокольне провадження по визначеній категорії справ застосовується нечасто в силу об'єктивних причин або хоча і застосовується часто, але матеріали в основному підготовлені неякісне в силу також об'єктивних причин, виходить, протокольне провадження по зазначених категоріях справ слід виключити. Як правильно зазначає Ю.К. Якимович, слід також виключити протокольне провадження у справах, хоч і не складних (по встановленню фактичних обставин), але "громіздких", в яких необхідний великий обсяг матеріалів [72, с.72-73], і відповідно більше часу піде на їх підготовку.

Ступінь складності встановлення фактичних обставин стосовно протокольного провадження як кримінально-процесуальна підстава диференціації, проявляється у тому, що за необхідності протокольне досудове провадження може бути замінено досудовим розслідуванням.

Внесення конкретної статті кримінального закону до переліку статті 425 КПК України не є незаперечною підставою досудового провадження у протокольній формі в усіх без винятку випадках.

Якщо у двадцятиденний термін неможливо з'ясувати істотні обставини вчинення злочину, начальник органу дізнання порушує кримінальну справу й у справі проводиться дізнання. Протокольне провадження, таким чином, замінюється дізнанням, коли у конкретному випадку, в силу складності встановлення фактичних обставин виконати завдання досудового провадження, використовуючи протокольну форму неможливо; необхідна більш складна процесуальна форма досудового провадження - дізнання з подальшою передачею справи для провадження досудового слідства.

Така ж ситуація виникає, коли орган дізнання "помилився" в оцінці складності встановлення фактичних обставин: досудове провадження здійснювалось у протокольній формі, а прокурор визнав, що зібраних матеріалів недостатньо для вирішення питання про порушення кримінальної справи, або суд визнав, що зібраних матеріалів недостатньо для розгляду справи у суді. І в першому, і в другому випадках (за змістом ст. 430, 431 КПК України) у порушеній справі має бути проведене досудове слідство. Під час вирішення питання про досудове протокольне провадження враховуються й інші обставини, зокрема така підстава диференціації як суспільна значущість справ.

Вважаємо, що саме на цій підставі не допускається спрощене провадження у справах про злочини, передбачені ст. 445 КК України (незаконне