ст.190 КПК України слід зазначити, що огляд предметів і документів, як і огляд місця події у невідкладних випадках можна проводити і до порушення кримінальної справи. Ця пропозиція е нагальною вимогою сьогодення.
Згідно із ст. 426 КПК України учасниками протокольного провадження є правопорушник, очевидці та інші особи. На жаль, ці особи які залучаються до участі за протокольним провадженням, не мають такого процесуального статусу як особи, котрі залучаються до участі у процесі досудового розслідування (свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачі та інші), оскільки їх статус не закріплений конкретними нормами кримінально-процесуального законодавства України.
Досить часто в юридичній літературі, висловлюється думка, що правопорушник - це особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, включене до переліку ст. 425 КПК України, встановлення обставин якого і даної особи здійснюється у визначеному кримінально-процесуальним законом порядку. Ми вважаємо що потрібне визначення є не зовсім правильним, оскільки, керуючись презумпцією невинуватості, стверджувати, що правопорушник - це особа, яка вчинила небезпечне суспільне діяння, можна тільки після вступу в законну силу обвинувального вироку суду. І тоді ми вважаємо, що правопорушник - це особа відносно якої готується протокольна форма досудової підготовки матеріалів. У ході протокольного провадження він має право:
знати, з приводу чого відносно нього розпочате протокольне провадження;
- давати пояснення рідною мовою, або мовою якою він добре володіє чи відмовитися від дачі пояснення;
ознайомитися з письмово викладеним поясненням і робити до нього зауваження;
заявляти клопотання;
подавати скаргу на дії особи, яка готує протокольну форму та на рішення начальника органу дізнання;
після затвердження протоколу начальником дізнання знайомитися з усіма матеріалами протокольного провадження.
Крім прав, правопорушник має обов'язки: з'являтися за викликом до органу дізнання, прокурора, суду (після відібрання в нього відповідного зобов'язання та повідомляти їх про зміну місця проживання). Це передбачено ст.426 КПК України і це єдиний захід процесуального примусу, який можна застосувати при протокольному провадженні.
У зобов'язанні зазначаються місце і дата його складання, прізвище, ім'я та по батькові правопорушника, адреса його фактичного проживання. Підписується документ правопорушником і посадовою особою, яка його відібрала. Ми повністю погоджуємося з пропозицією процесуалістів, які рекомендують з метою забезпечення належної поведінки правопорушникам відбирати від нього зобов'язання ще на початку протокольного провадження і роз'яснювати йому наслідки недодержання даного зобов'язання - можливість порушення кримінальної справи і застосування приводу та запобіжного заходу [82, с. 34-35].
Очевидець – це особа, яка володіє будь якими відомостями, що стосуються діяння у зв'язку з якими готується протокольна форма досудової підготовки матеріалів. Інші особи – це особи, які не є очевидцями, але мають відомості про обставини, що стосуються вчиненого діяння і особи правопорушника. Під іншими особами слід розуміти потерпілих від злочину, які не є очевидцями; спеціалістів; понятих та інших осіб, які були присутні під час огляду місця події; осіб, які діють пояснення зі слів очевидців чи правопорушника; осіб, які своїми свідченнями сприяють встановлення обставин вчиненого злочину та особи правопорушника. Вони мають права аналогічні правам очевидця.
Згідно із ст. 63 Конституції України особи від яких відбирають пояснення не несуть відповідальності за відмову їх давати щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначене законом.
Очевидці не є свідками і тому їх не попереджають про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу за відомо неправдивих показань, до них також неможливо застосувати примусовий привід.
Пояснення які відбираються від порушника, очевидців та інших осіб, є процесуальними діяннями і повинні відповідати певним вимогам і мати такі реквізити: місце і час складання пояснення; посада, спеціальне завдання і прізвище особи яка відібрала пояснення; анкетні дані особи, від якої його отримано. При проведенні опитування встановлюється особа від якої відбирається пояснення, їй роз'яснюється положення ст. 63 Конституції України, а особа яка відбирає пояснення повинна посилатися на ч.4 ст. 97 КПК України, яка і регламентує цю процесуальну дію. Пояснення повинні бути докладними і стосуватися усіх питань, що пов'язані з предметом доказування і мають значення для вирішення питання про порушення кримінальної справи та її розгляду в суді.
Під поясненням ставиться підпис особи, від якої його відібрано, а також підпис посадової особи, яка його відібрала. Якщо пояснення викладено на кількох сторінках, то особа підписує кожну сторінку. На жаль, цієї вимоги закону ст.85 КПК не завжди дотримуються навіть у зразках протокольного провадження [82, с. 89-90]. Деякі автори не підкреслюють необхідність підписувати кожну сторінку особою, для підписання.
Якщо очевидцем злочину є працівник органу дізнання, то від нього пояснення не відбирається, за тією інформацією що він володіє, він складає рапорт на ім'я начальника цього органу.
Обов'язковим документом, який має бути у матеріалах протокольної форми, є довідка про наявність чи відсутність судимості у правопорушника. По перше, це факт який характеризує особу правопорушника, а по друге, у разі наявності у нього не погашеної чи не знятої судимості за злочин аналогічний, тому у зв'язку з яким готується протокольна форма, діяння правопорушника іноді через повторну потрапляють під іншу кваліфікацію норм кримінального права, за яким протокольне провадження не передбачається. Також обов'язковим документом протокольного провадження є характеристика, яка витребовується з місця роботи чи навчання, а також і проживання правопорушника.
Отримання довідки про наявність чи відсутність судимості та характеристик пов'язане з ступенем строкової підготовки протокольної форми досудової підготовки матеріалів. Тому ці документи слід витребувати з самого початку провадження. Бажано щоб характеристики були докладними і відображали: відношення правопорушника