- коли правопорушник втік і місце його знаходження невідоме.

ВИСНОВКИ

Аналізуючи аргументи “за” існування протокольної форми досудової підготовки матеріалів і "проти" неї, можна прийти до висновку, що її існування в сучасному кримінальному процесі України є зумовленим об'єктивними причинами і витримало випробування часом.

За 12 місяців 2000 року працівниками міліції (без урахування податкової міліції) було підготовлено 36257 протокольних форм досудової підготовки матеріалів, за якими підлягали відданню до суду 36349 осіб. За 6 місяців 2001 року працівниками міліції (без урахування податкової міліції) було підготовлено 15854 протокольних форм досудової підготовки матеріалів, за якими підлягали відданню до суду 15912 осіб.

За 2007 рік дізнавачами системи МВС України здійснено провадження за протокольною формою лише у 4704 випадках [43]. Що свідчить про деяке применшення значення спрощених форм кримінального судочинства у сучасній практиці правоохоронної діяльності України.

На сьогодні в Російській Федерації міліція, як орган дізнання, протокольну форму досудової підготовки матеріалів застосовує по 40 складах злочинів. Це факт також, безперечно, свідчить на користь протокольного провадження.

Історія становлення і розвитку інституту прискореного проводження в кримінальному процесі як у нашій державі, так і у зарубіжних країнах переконує в необхідності подальшого вдосконалення процесуальної форми. Доки ще в світі не існує єдиної, теоретично обґрунтованої і практично вивіреної моделі прискореного провадження. Але робота в цьому напрямі систематично проводиться у тому числі і в наші державі. Останні зміни кримінально-процесуальному законодавстві стосуються також і протокольної форми досудової підготовки матеріалів. Позитивним є той факт, що кримінальні справи за протокольною формою став порушувати прокурор, а не суд. Раніше, коли суд порушував кримінальну справу, то цим він здійснював невластиву для себе функцію обвинувачення. Оскільки суд повинен розглядати кримінальну справу по суті і приймати відповідне рішення, тобто виносити вирок – обвинувальний або виправдувальний.

Як ми зазначили, відповідно до нового законодавства кримінальну справу по матеріалах протокольного провадження повинен порушувати прокурор. Визнавши матеріали протокольного провадження достатніми для розгляду справи в судовому засіданні, прокурор має обрати до правопорушника в необхідних випадках запобіжний захід і направити кримінальну справу до суду. На жаль, є ряд об'єктивних і суб'єктивних причин, щоб цього не відбулося. Це певною мірою пов'язано з низькою якістю матеріалів протокольної форми та з грубими порушеннями законодавства при її підготовці. У такій ситуації прокурор при надходженні до нього матеріалів протокольної форми, цілком правомірно порушує кримінальну справу та направляє її для провадження досудового слідства. Враховуючи завантаженість прокурора, а крім того небажання брати на себе зайву відповідальність, йому набагато простіше й спокійніше, порушивши кримінальну справу, направити її для провадження досудового розслідування, а не обирати запобіжний захід до правопорушника і складати обвинувальний висновок. Залишається сподіватися, що ця негативна тенденція сьогодення з часом мине.

Можна піти тим шляхом, що передбачений ст. 415 КПК РФ, коли кримінальну справу порушує начальник органу дізнання, він же формулює обвинувачення, після чого кримінальну справу направляє прокурору, який в свою чергу може направити її до суду. У цій ситуації кількість протокольних форм, на підставі яких органом дізнання будуть порушуватися кримінальні справи і формуватися обвинувачення різко зросте, оскільки міліція, як орган дізнання, певним чином зацікавлена в зростанні показників своєї діяльності.

Отже, такий досвід заслуговує на увагу. Якщо ми звернемося до проекту КПК України, то побачимо що в ньому не передбачено провадження досудової підготовки матеріалів. Але це не означає, що прискорене провадження перестане існувати. Ст.207 проекту КПК України пропонує у справах, по яких провадження досудового слідства не є обов'язковим, начальнику органу дізнання або дізнавачеві, не пізніше як у десятиденний строк, встановити обставини вчиненого злочину і особу правопорушника, отримати пояснення від правопорушника, очевидців та інших осіб, витребувати довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника, характеристику з місця його роботи або навчання та інші матеріали, які мають значення для розгляду справи в суді. Про обставини вчинення злочину складається протокол, в якому зазначаються прізвище, ім'я, по-батькові та інші дані про особу правопорушника, що мають правове значення, дані про місце, час, спосіб вчинення та наслідки злочину, форми вини, мотиви і кваліфікуючі ознаки злочину, причини з яких злочин не було доведено до кінця, якщо мали місце замах на злочин чи приготування до нього, форми співучасті, якщо злочин було вчинено групою осіб, обставини, що обтяжують відповідальність, а також фактичні дані, що підтверджують наявність злочину та винуватість правопорушника, а також стаття, частина чи пункт статті Кримінального кодексу, якою передбачено відповідальність за вчинений злочин. До протоколу приєднуються всі матеріали, а також список осіб, які підлягають виклику в суд. Протокол затверджується начальником органу дізнання, після чого всі матеріали пред'являються правопорушнику для ознайомлення, про що робиться відмітка в протоколі, яка засвідчується підписом правопорушника. Протокол разом з матеріалами надсилається прокуророві [52].

Отже, проект нового КПК України також передбачає прискорене провадження, яке в діючому КПК України називається протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Справа не в назві провадження, а в його суті. А те, що в проекті це "прискорене провадження" міститься в главі "Дізнання", новий КПК у разі його прийняття, покладе край суперечкам процесуалістів стосовно того, що собою являє прискорене провадження (протокольна форма). Тоді воно однозначно вважатиметься однією із різновидностей дізнання. Але на сьогодні – це особливий вид провадження, який не відносять ні до дізнання,