ні до досудового розслідування.
Після прийняття нового Кримінального кодексу України (5 квітня 2001 року) на практиці широко втілюється ідея декриміналізації. Це ідея колосального конструктивного потенціалу. Сучасна світова законодавча практика спрямована на її реалізацію. А у зв'язку зі вступом України до світового правового співтовариства, зокрема до Ради Європи, Україна не залишається осторонь від реалізації цієї проблеми. Віднесення ряду злочинних проявів до адміністративних правопорушень (тобто виведення їх за межі кримінального права і процесу) дає можливість здійснювати диференційований підхід як до питань матеріального, так і процесуального права. Згідно зі п.1 ст.12 КК України всі кримінально-каранні діяння залежно від ступеня тяжкості поділяються на чотири категорії: злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. Саме такий поділ і повинен в першу чергу братися до уваги при диференціації кримінально-процесуальної форми. Виходячи з цього, ми поділяємо погляд Вапнярчука В.В. про те, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів має застосовуватися у справах про злочини невеликої тяжкості.
Міжнародний юридичний досвід показує, що перед законодавцем неминуче постає питання, як створити таку процесуальну форму, яка б ураховувала новітні досягнення процесуальної науки, організаційної та криміналістичної техніки і могли б забезпечити глибокий та швидкий розгляд справ, що сприяло б максимальному.
Такий підхід може забезпечити розробку нормативних положень, які регламентували б прискорене провадження на рівні, що відповідає основним тенденціям сучасної світової процесуальної культури.
За своєю юридичною природою протокольна форма досудової підготовки матеріалів є самостійним видом досудового провадження поряд із досудовим розслідуванням, що являє собою врегульовану нормами кримінально-процесуального права діяльність, спрямовану на з'ясування обставин вчинення злочину і встановлення особи, яка вчинила злочин, та часові параметри процесу доказування у цілому.
Результати роботи свідчать про об'єктивну потребу диференціації процесуальної форми кримінального судочинства, що змушує законодавця вдаватися до такої диференціації, передбачаючи спрощення досудового і судового провадження, а також додаткові гарантії прав учасників процесу і правильного вирішення справи.
Основними критерії, якими слід керуватися при здійсненні диференціації є ступінь суспільної небезпечності злочину і складності з'ясування фактичних обставин справи та наявність певних властивостей в особи, щодо якої ведеться провадження, або у особи, яка постраждала від злочину.
Існують побоювання практиків – а чи не порушуються права обвинуваченого при судовому розгляді справ протокольної форми з огляду на те, що не можливо навіть при всіх намаганнях дотриматися деяких процесуальних питань (наприклад, допитати обвинуваченого у продовж доби після вручення обвинувального акта).
Виходячи з чинного процесуального законодавства, можна лише запропонувати деякі способи уникнення таких недоречностей:
- прокурор до направлення справи до суду (чи одночасно з ним) має надіслати підозрюваній особі постанову про порушення кримінальної справи з метою додержання її права оскарження цієї постанови. Одночасно запропонувати за викликом суду з’явитися туди із захисником;
- попереднє слухання справи в суді бажано провести одразу після одержання справи, під час якого прокурор вручає особі акт обвинувачення, роз’яснює його суть та права обвинуваченого, ставить питання про вирішення інших питань. З метою фіксації цих дій обов’язково ведеться протокол;
- свої пояснення щодо пред’явленого обвинувачення особа дає у ході головного судового засідання під час допиту.
Залишається лише сподіватися що всі спірні питання будуть врегульовані у новому КПК, щоб надати практичним працівникам у повній мірі там, де це можливо, застосувати скорочене досудове провадження.
Список використаних джерел
Нормативно-правові акти
1. Загальна декларація прав людини. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948р. // Права человека. Сборник международных документов. – М., 1998.
2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 р. № 2148-08.
3. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13.
4. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Істина, 2008.
6. Кримінальний кодекс України. – К. : Юрінком Інтер, 2001.
Юридична література
7. Абдрахманов Р.С. Процессуальное положение лица в отношении, которого ведется протокольное производство по ст. 415 УПК РСФСР // Вопросы усиления борьбы ОВД с правонарушителями. - М.: Юрид. лит.,1981. - С.62-65.
8. Александров Г.Н. О предварительном следствии и дознании // Сов. государство и право. - 1954. - №2. - С.53-61.
9. Алексеев Н.С., Даев В.Д., Кокорев Л.Д. Очерки развития науки советского уголовного процесса. - Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 1980. – 251 с.
10. Арсеньев В.Д. Упрощение неравнозначно упрощенчеству // Соц. законность. – 1975. – №3. – С.63-64.
11. Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения. – М.: Юрид.лит.,1989 – 447 с.
12. Басков В.И. Дальнейшее совершенствование протокольной формы досудебной подготовки материалов // Сов. юстиция. – 1987. – №24. – С.20-23.
13. Басков В.И. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. Практическое пособие. - М.: Юрид. лит, 1989. - 176 с.
14. Батюк П.Н. Задержание и заключение под стражу в стадии предварительного расследования. - К., 1990.
15. Баулін О.В., Поповченко О.І. Процесуальний порядок оформлення протокольної форми досудової підготовки матеріалів міліцією: Навч.-практ. посібник.- К.: НАВСУ, 2002. - 74 с.
16. Белозеров Ю.Н., Карнеева Л.М. Протокольная форма досудебной подготовки материалов органами дознания в советском уголовном процессе: Учеб. пособие. - М.: МССШМ МВД СССР, 1987. – 30 с.
17. Белозеров Ю.Н., Рябоконь В.В. Протокольная форма досудебной подготовки материалов: Метод. указания. - М.: Академия МВД СССР, 1986. - 36 с.
18. Білоусенко В. Розгляд кримнальних справ, у яких досудова підготовка матеріалів