і законних інтересів усіх учасників процесу. Це знаходить своє відображення у точному встановленні в законі порядку діяльності державних органів, які здійснюють провадження у справі, в наданні зацікавленим особам права, у допустимих межах, брати участь у процесуальній діяльності, у встановлені процесуальних гарантій дотримання прав і охорони законних інтересів осіб, які беруть участь у справі [9, с.32-33].
Водночас процесуальна форма має ще один, не менш важливий бік - забезпечення оптимальних шляхів досягнення завдань кримінального судочинства. У зв'язку з цим проблема диференціації широко дискутується в літературі та ідеї ці мають чимало як прихильників, так і противників. Диференціація – це поділ, розмежування чого-небудь на окремі різнорідні елементи [20, с.126].
Прихильники диференціації виходять з того, що при безсумнівній важливості однакового дотримання встановленого порядку судочинства у всіх кримінальних справах, цей порядок повинен відрізнятися своєю специфікою, виходячи з характеру злочину, особи обвинуваченого й інших обставин. Така диференціація забезпечує максимальну доцільність процесуальних процедур, а тому, й їх ефективність, що відповідає завданням швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних тощо.
Противники диференціації принциповим напрямом розвитку кримінально-процесуального законодавства вважають уніфікацію процесуальної форми, а диференціацію пов'язують, як правило, лише з протокольною формою досудової підготовки матеріалів, вбачаючи в ній неприпустиме спрощення кримінального процесу. Вони вважають, що встановлення особливого спрощеного порядку досудової підготовки у справах про злочини тієї чи іншої матеріально-правової категорії позбавлене логічної основи, не відповідає потребам практики і не сприяє зміцненню законності.
На нашу думку, диференціація – це об'єктивна властивість будь-яких складних систем. До систем такого класу належить і кримінальний процес. Динамізм розвитку суспільних відносин неминуче посилює диференціацію судочинства. Ігнорувати це – значить не рахуватися з об'єктивними закономірностями.
На відміну від "спрощенства", диференціація форм досудового провадження з ряду кримінальних справ аж ніяк не довільна. Вона має соціально-політичні передумови і визначається насамперед необхідністю забезпечення швидкості процесу, справедливості й ефективності виховного впливу покарання, призначеного судом за вчинений злочин.
Диференціація кримінально-процесуальної форми – це соціальне необхідна тенденція розвитку кримінального судочинства. Диференціація повинна здійснюватися як у напрямку посилення і розширення процесуальних гарантій по складних справах, про тяжкі злочини, так і у бік раціоналізації форм розслідування у справах про очевидні злочини, що не являють собою великої суспільної небезпеки. Подібна диференціація сприяє створенню таких форм, що дозволили б оптимально виконувати завдання кримінального судочинства при дотриманні всіх принципів кримінального процесу з найменшими затратами сил і засобів.
Разом з тим ще недостатньо повно досліджені питання про поняття і підстави (критерії) диференціації. Дійсно, чи будь-яка особливість у провадженні у певних категоріях справ свідчить про диференціацію кримінального судочинства? Якщо саме так розуміти диференціацію, то тоді слід дійти висновку, що в кримінальному судочинстві існує велика кількість проваджень, які різняться між собою. Окремі особливості передбачені з багатьох категорій справ і іноді обумовлені не лише потребами кримінального матеріального права чи кримінального процесу, а й потребами інших галузей права.
До таких особливостей належить наприклад, правило про неможливість порушення справи приватного обвинувачення без скарги потерпілого. У справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, останні мають додаткові права: користуватися послугами перекладача, робити заяви, давати показання, заявляти клопотання і виступати в суді рідною мовою, одержувати копії слідчих і судових документів у перекладі на рідну чи іншу мову, якою ці особи володіють. Крім того, по цих справах обов'язкова участь захисника і якщо підозрюваний, обвинувачений чи підсудний відмовляться від захисника, то така відмова обґрунтовано може бути прийнята слідчим, прокурором або судом, але має бути забезпечено участь у цій справі іншого захисника (ст. ст. 19, 45, 46 КПК). У справах про злочини, за які може бути призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі, також обов'язкова участь захисника.
Розглянуті вище провадження різняться між собою, але не суттєво. Тому існуючі розходження ще не свідчать про диференціацію кримінального судочинства. Про диференціацію може йти мова лише тоді, коли в системі судочинства є провадження, що істотно різняться між собою ступенем складності процесуальних форм. Про суттєвість, у свою чергу, можна зробити висновок на підставі особливостей, що якісно відрізняють окремі провадження від звичайних. Якщо йдеться про спрощені провадження, то вони мають відрізнятися від звичайних не окремими спрощеннями, що не позначаються на їх якості, а мають бути істотно спрощені.
Суттєво спрощеними за чинним кримінально-процесуальним законодавством вважаються два провадження. Спрощення під час провадження у справах приватного обвинувачення виражається у відсутності (за загальним правилом) досудового провадження (ч. 1 ст. 27, ст. 111 КПК). Також якісно відрізняється від звичайного і провадження з протокольною формою досудової підготовки матеріалів. Тут процес досудового провадження якісно значно простіший і тим суттєво відрізняється від досудового провадження у формі досудового розслідування.
Отже, диференціація може виражатися і в неоднаковій кількості стадій у різних категоріях справ [64, с.284]. З іншого боку, як про це обґрунтовано пише М. К. Свиридов, "... залежно від складності та обсягу роботи з вирішення кінцевого і проміжних завдань різним може бути інструментарій, а не кількість етапів діяльності. Тому диференціація головним чином має виглядати у різному наповненні стадій у різних кримінальних справах (за умови забезпечення їх – стадій – кількості)" [79, с.243].
Ці положення стосуються як спрощених проваджень, так і проваджень з більш складними процесуальними формами. Як і спрощені провадження, провадження з складнішими процесуальними формами також відрізняються від звичайних істотними особливостями процесуальних форм, які у своїй сукупності