Саме визнання підозрюваної особи "обвинуваченим" свідчить про те, що особу від імені держави офіційно обвинувачують у вчиненні злочину. Слідчий формулює обвинувачення в його матеріально-правовому значенні, на якому в подальшому розгорнеться процесуальна діяльність прокурора по підтриманню обвинувачення в суді. Сукупність дій прокурора по відстоюванню в суді висновку про винність підсудного у вчиненні злочину прийнято іменувати підтриманням "державного обвинувачення". Аналіз норм діючого законодавства при описанні поняття "обвинувачення" в матеріально-правовому і кримінально-процесуальному значеннях свідчить, що, говорячи про досудові стадії, законодавець вживає тільки термін "обвинувачення", а термін "державне обвинувачення" вживається в законі лише в тих випадках, коли виникає необхідність у регламентації діяльності прокурора в суді (статті 121 і 129 Конституції). Тому можна зробити загальний висновок про те, що сукупність форм і методів реалізації в суді обвинувальної функції створює поняття – "підтримання державного обвинувачення".

Необхідно уточнити час виникнення державного обвинувачення. Аналіз наведених даних свідчить, що державне обвинувачення, як процесуальна функція, порушується, а потім і здійснюється у стадії досудового слідства і в суді. Окремі вчені стверджують, що державне обвинувачення починається з моменту віддання обвинуваченого до суду [56, с.57]. Однак ці думки навряд чи є обґрунтованими. Законодавство не ставить виникнення державного обвинувачення в залежність від акту віддання обвинуваченого до суду. Проте постанова (ухвала) про віддання обвинуваченого до суду вирішувала лише питання про можливість судити особу, тобто, про розгляд питання про неї в стадії судового розгляду. З цього моменту обвинувачений був підсудним. Ніяких інших рішень, які б зумовлювали процесуальне становище прокурора і створювали б йому статус державного обвинувача, судді не виносять. Більше того, на сьогодні в Україні, як і в багатьох розвинутих країнах світу взагалі відсутня стадія віддання обвинуваченого до суду, оскільки в цій стадії суд вимушений виконувати певні функції обвинувача.

Таким чином, державне обвинувачення формується і формулюється до розгляду справи в суді і прокурор стає державним обвинувачем саме в цей період. У суд він іде вже для підтримання сформульованого державного обвинувачення, бо не можна підтримувати того, чого ще не існує.

Як видається, правильно визначив момент виникнення державного обвинувачення В.С. Зеленецький: "Державне обвинувачення виникає в тому процесі, де прокурор досліджує обвинувальний висновок і всі матеріали кримінальної справи" [23, с.16]. Цей автор вважає, що діяльність прокурора, пов'язана з затвердженням обвинувального висновку, є самостійним процесом, являє собою самостійну стадію в загальній системі розвитку кримінально-процесуальної діяльності і цей процес слід назвати стадією порушення державного обвинувачення [23, с.21].

Суб'єктом державного обвинувачення, як це випливає з прямих вказівок закону, є прокурор. Виходячи з КПК України, де дається роз'яснення терміну "прокурор", державне обвинувачення, крім Генерального прокурора, прокурорів областей та прирівняних до них прокурорів міст, районів, може підтримуватись також заступниками і помічниками прокурора всіх рівнів, начальниками структурних підрозділів прокуратур, їх заступниками, прокурорами відділів та управлінь. У межах своєї компетенції прокурор вправі особисто виступити обвинувачем по будь-якій справі. Але якщо він доручає підтримати обвинувачення підлеглому, той користується всією сукупністю процесуальних прав, які закон надає державному обвинувачу самостійно і незалежно від прокурора.

Проблема незалежності і самостійності державного обвинувача тісно пов'язана з вирішенням такого питання, як переборення обвинувального ухилу при підтриманні державного обвинувачення. Треба визнати, що при тому стані, коли прокурор керує розслідуванням, бере участь у провадженні слідчих дій, санкціонує арешт, обшуки, а також затверджує обвинувальний висновок, він не вільний в судовому засіданні від своїх попередніх рішень. Тому абсолютно вірно Конституцією, з метою досягнення максимальної об'єктивності прокурора в суді, його позбавлено права вести розслідування справи чи керувати ним, давати санкції на арешт, обшук і таке інше. Той же факт, що прокурор склав висновок державного обвинувачення і разом зі справою подав його суду, не повинен впливати на його об'єктивність в суді. Інакше необхідно буде мати дві прокуратури: одну для складання та затвердження висновків державного обвинувачення, другу – для підтримання державного обвинувачення в суді.

Складаючи висновок державного обвинувачення, необхідно підходити до справи з максимальною об'єктивністю і передбачати її перспективу в суді. Саме за таких обставин в суді не прийдеться прокурору червоніти. Прокурор, складаючи обвинувальний висновок, сам визначить, які обставини ставити в обвинувачення особі, а які ні.

У відповідності з чинним КПК України прокурор, затверджуючи обвинувальний висновок, може змінити обвинувачення в бік пом'якшення участі обвинуваченого без спрямування справи на додаткове розслідування, але не може без цієї дії погіршити його становище. Чи завжди відповідає інтересам потерпілого, а то і самого обвинуваченого, дія прокурора, який наполягає на включенні в обвинувачення обставин, що погіршують становище обвинуваченого, і направляє справу для проведення додаткового розслідування? Зрозуміло, що в разі, коли це вимагає проведення слідчих дій, без додаткового розслідування не обійтися. Але якщо треба лише змінити постанову про притягнення особи як обвинуваченого, внести в неї обставини, які помилково чи свідомо не вніс слідчий, невже життєво необхідно повертати справу слідчому, щоб той сам вніс відповідні правки в постанову про притягнення особи як обвинуваченого, і після цього повторив усі ті процесуальні дії, які передбачені законом. Прокурор зобов'язаний ознайомити з цією постановою обвинуваченого, захисника і потерпілого, а при необхідності і інших