Наукова новизна одержаних результатів. У магістерській роботі здійснене теоретичне узагальнення та запропоноване комплексне вирішення наукових завдань щодо збирання, перевірки та оцінки документів як джерел доказів, а також їх використання у процесі доказування. Елементи наукової новизни полягають у наступному:

- уперше:

1) наведено авторське визначення документа як джерела доказів, під яким пропонується розуміти офіційний письмовий акт, що виходить від відповідної юридичної особи чи компетентної службової особи, що не є учасником кримінально-процесуальної діяльності, або будь-який письмовий акт приватної особи, який містить відомості, що мають значення для правильного вирішення справи;

2) обґрунтовано висновок про те, що носії інформації, зафіксованої під час проведення оперативно-розшукових заходів зі зняття інформації з технічних каналів зв’язку, документами-доказами в кримінальному процесі не можуть визнаватися, оскільки вони за своєю правовою природою є іншим джерелом доказів – речовими доказами. Пропонується цей критерій застосовувати і при визначенні доказового значення матеріалів ревізій, службових розслідувань і перевірок, результати яких використовуються у кримінальному процесі;

3) обґрунтовується положення про те, що проведення ревізії, призначеної у порядку ст. 66 КПК України, не є способом збирання доказів, оскільки вона проводиться за зверненнями учасників кримінального процесу, які не виступають суб’єктами доказування, та проводиться поза межами кримінально-процесуальних відносин. Акт ревізії та додані до нього документи можуть бути визнані документами-доказами в конкретній кримінальній справі, якщо вони відповідають критеріям належності та допустимості;

- отримали нового розвитку та удосконалення:

1) визначено ознаки, за якими розмежовуються документи як речові докази та документи як самостійне джерело доказів. До їх числа необхідно віднести наступні: а) у документів як самостійного джерела доказів визначальним є зміст, а речові докази важливі для справи своєю зовнішньою формою, місцем і часом виявлення; б) документи-речові докази мають властивість незамінності, а документи-докази можуть бути замінені; в) безпосереднім джерелом документа-речового доказу є подія злочину, а документа-доказу – фізична особа, дії якої з його складання не охоплюються складом злочину; г) при дослідженні документів-речових доказів у всіх випадках мають значення індивідуальні ознаки злочину; д) документ-доказ містить інформацію, що описує події чи факти за допомогою букв або інших умовних знаків, а документ-речовий доказ фіксує власне сліди та ознаки подій і фактів;

2) на основі висловлених у юридичній літературі позицій запропоновано власне бачення доказового значення пояснень осіб, отриманих у стадії порушення кримінальної справи. Зокрема, зазначається, що пояснення не може розглядатися як документ-доказ, оскільки: а) воно має двох авторів – особу, яка дала пояснення, та особу, яка його отримала; б) якщо пояснення походить від особи, яка була очевидцем події, воно повинно знайти відображення у заяві про злочин або показаннях свідка;

3) обґрунтовується висновок про те, що постанова про визнання документа доказом у кримінальній справі має важливе значення, оскільки є зовнішньою формою прийняття рішення про визначення обсягу доказів, якими встановлюються фактичні дані. Якщо ж документ не визнається доказом у кримінальній справі, у її матеріалах повинна міститися постанова про визначення долі документа – повернення його власнику (особі, що його надала) чи знищення (якщо власник відсутній і ніхто не заявив про своє право на нього).

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що викладений матеріал, наведені висновки, положення та пропозиції можуть бути використані в науково-дослідній, правотворчій та правозастосовчій діяльності. У науково-дослідній сфері результати магістерської роботи можуть бути основою для подальших наукових розробок проблем збирання, перевірки та оцінки документів як джерела доказів, а також їх використання у процесі доказування. Сформульовані за результатами магістерської роботи пропозиції можуть бути використані при розробці проекту КПК України, а також при підготовці інтерпретаційно-правових актів щодо роз’яснення змісту ст. 83 КПК України. У правозастосовчій діяльності результати дослідження можуть використовуватися в діяльності осіб, що провадять дізнання, слідчих, прокурорів, суддів у відповідних стадіях кримінального процесу. У навчальному процесі матеріал магістерської роботи може використовуватися при викладенні навчальних дисциплін «Кримінальний процес України» і «Теорія доказів».

Обсяг і структура дослідження. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження складає 99 сторінок, з яких: 91 сторінки – основний текст роботи, 8 сторінок – список використаних джерел.

РОЗДІЛ І.

ПОНЯТТЯ ДОКУМЕНТІВ ЯК ДЖЕРЕЛА ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1. Поняття доказу в кримінальному процесі: загальні положення

Питання щодо визначення поняття документів як джерела доказів у кримінальному процесі лишається досі не вирішеним у чинному кримінально-процесуальному законодавстві. Певним чином це пов'язано з дискусійним характером власне поняття доказу в кримінальному процесі.

У ст. 83 КПК України зазначено, що документи є "джерелом доказів", а у випадках, коли вони мають ознаки, передбачені в ст. 78 КПК України, Ї речовими доказами. Отже, законодавець тільки декларує існування окремого виду доказів, а саме "документів", проте утримується від визначення як їхньої природи, так і властивостей. Практично аналогічне наведеному (крім терміна "джерело доказів") визначення містилося в Основах кримінального судочин-ства Союзу РСР і союзних республік та в Кримінально-процесуальних кодексах решти республік колишнього СРСР.

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством України, докази в кримінальній справі Ї це фактичні дані, на підставі