За своєю правовою суттю рапорти, що складаються оперативними співробітниками за результатами виявлення ознак злочину подібні до протоколів про порушення митних правил у справах про контра-банду. Протокол про порушення митних правил доцільно розглядати як до-кумент, який фіксує акт безпосереднього виявлення органом дізнання ознак вчинення злочину. У юридичній літературі зазначалося, що протокол про порушення митних правил використовується як доказ слідчими в обвину-вальних висновках у 100 % кримінальних справ про контрабанду [9, с.54].

Як показало вивчення матеріалів кримінальних справ про контра-банду, що розслідувалися слідчими СБУ в 1994 Ї 2008 рр., протоколи про по-рушення митних правил використовуються як докази в значній кількості кримінальних справ, проте не в усіх з них вони взагалі складаються. Практично в 90 % вивчених кримінальних справ, порушених митницями як органами дізнання, посилання на протоколи про порушення митних правил як на до-кази, містилися в обвинувальних висновках і вироках суду. При цьому в жодному випадку суд не дійшов висновку про недопустимість протоколів про по-рушення митних правил на підставі проведеної оцінки доказів.

Стаття 94 КПК України встановлює, що приводами до порушення кримінальної справи є, зокрема, безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину [50]. Документальне відображення факту виявлення таких ознак у кримінальній справі відсутнє.

У КПК Російської Федерації від 18 грудня 2001 р. зроблено спробу це питання вирішити. Зокрема у ст. 143 КПК Російської Федерації зазначається, що повідомлення про злочин, отримане не із заяви чи явки з повинною, приймається особою, котра отримає це повідомлення, про що складається "рапорт про виявлення ознак злочину" [92]. Було б доцільно взяти до уваги таку норму, одно-часно взявши до уваги практику ведення протоколів про порушення митних правил, набуту при розслідуванні кримінальних справ про контрабанду.

Отож, протокол про порушення митних правил не є протоколом, який складається згідно з вимогами ст. 85 КПК України, а є документом, що фіксує факт виявлення ознак злочину, тобто є процесуальним документом.

Питанням, яке заслуговує на увагу, є статус актів та висновків спеціалістів. Ідеться про так звані "експертні дослідження", що провадяться поза межами експертизи у кримінальному судочинстві, та про статус документів, які складаються за результатами таких досліджень.

У науковій літературі запропоновано вважати акти так званої "позасудової експертизи" документами-доказами [97, с.44-45]. Було навіть висловлено думку про проведення таємних досліджень із "зашифрованим" збиранням зразків для них і подальшим використанням висновків таких досліджень як доказів, з огляду на сучасний стан злочинності [61, 29]. Тому, питання щодо доказового значення документів, складених за результатами таких досліджень, є неоднозначним.

Як відомо, згідно з вимогами ч. 2 ст. 65 КПК України, висновок експерта є одним з джерел доказів у кримінальному судочинстві [50]. Чинне кримінально-процесуальне законодавство (ст. 75 КПК України) чітко встановлює порядок проведення такої експертизи та використання її висновків. Коли йдеться про "позасудові експертизи" ("позаекспертні дослідження"), автори мають на увазі чи акти (міркування) спеціалістів експертних підрозділів органів внутрішніх справ та СБУ за результатами досліджень, проведених на підставі доручень оперативних підрозділів, чи ж акти (міркування, висновки) різноманітних спеціалістів за результатами досліджень, проведених на замовлення інших осіб.

Закон України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 р. визначає правові засади судової експертизи в Україні. Згідно з вимогами ст. 1 зазначеного Закону, судова експертиза Ї це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформа-цію про обставини справи, що перебуває в провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду [34]. Тож сфера застосування спеціальних знань обмежена тільки обставинами справи.

Як зазначалось у юридичній літературі, проведення експертиз органами дізнання, до-судового слідства та судами має доручатися переважно фахівцям, які мають кваліфікацію експерта [75, с.133]. Така потреба грунтується на вимогах ст. 9 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 р. Тому законодавець не випадково зазначив, що проведення експертизи повинно доручатися таким особам лише переважно, оскільки в практиці роботи правоохоронних органів досить часто трапляються випадки призначення дещо специфічних видів експертиз.

При проведенні досудового слідства слідчими органів СБУ найчастіше це відбувається при розслідуванні кримінальних справ про контрабанду.

Зокрема, при вчиненні контрабанди предметів, які мають історичну та культурну цінність, висновок про віднесення того чи того предмета до названої категорії може бути зроблений за результатами проведення мистецтвознавчої експертизи. Ця галузь знання є дещо специфічною, а фахівці-мистецтвознавці є далеко не в кожному науково-дослідному експертному закладі. На практиці при розслідуванні таких справ вдаються до послуг спеціалістів з працівників музейних установ, навчаль-них закладів мистецького профілю тощо. Крім цього, далеко не кожний спеціаліст-мистецтвознавець має універсальні знання в усіх галузях мистецтва.

Нерідко трапляються й помилки у визначенні історичної та культурної цінності таких предметів. З цього приводу потрібно зазначити, що акти (міркування) спеціалістів, зроблені до порушення кримінальної справи, можуть розглядатися, поряд з іншими документами, як підстави для прийняття процесуального рішення. Варто зазначити також, що необхідна суттєва реорганізація експертної служби в Україні з метою чіткого визначення атестованих експертів.

2.2. Доказове значення документів оперативно-розшукової діяльності, документів ревізійних та інших органів контролю і матеріалів службових розслідувань та перевірок у кримінальному процесі

Тісно пов'язаним з питанням про допустимість документів-доказів у кримінальному судочинстві є питання визначення доказового значення результатів оперативно-розшукової діяльності, зафіксованої у відповідних документах.

Особливого значення це питання набуло з часу внесення змін до ст. 65 КПК України.