За підставами для проведення виділяють ревізії:

Остаточні документи, що складаються після проведення ревізій першої групи, якщо вони містять дані про порушення порядку обліку та зберігання товарно-матеріальних цінностей або про інші фінансові порушення, потрібно розглядати як документи, що додані до повідомлень установ чи організацій. Такі повідомлення можуть розглядатись як привід до порушення криміналь-ної справи, згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 94 КПК України.

Що стосується питання визначення правового статусу остаточних документів, які складаються при проведенні ревізій за завданням правоохорон-них органів до чи під час порушення кримінальної справи, то в науковій літературі висловлено думку, що не зважаючи на те, ким саме призначено проведення ревізії, акт за її результатами завжди є документом-доказом [88, с.684]. Остаточний документ, складений за результатами проведення ревізії за постановою органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду в межах порушеної кримінальної справи, безумовно, слід вважати документом-доказом, оскільки він є і належним, і допустимим.

Водночас, є певні зауваження щодо можливого сприйняття матеріалів ревізій як доказу в кримінальній справі. Висновки ревізії містяться в підсумко-вому документі за її результатами Ї акті ревізії. Саме в акті мають бути вказані всі необхідні дані: повні назви підприємства, установи й організації, що під-лягала ревізії; відповідальні службові особи; зміст відповідних господарських операцій; порушення нормативних актів з питань бухгалтерського обліку; розміри нестачі; заподіяної шкоди тощо. Акт підписує службова особа, яка проводила ревізію, та відповідні службові особи (керівник і головний бухгалтер) підприємства, установи чи організації, що перевірялася. Власне цей документ має доказове значення у справі.

Що стосується матеріалів ревізії, то під ними розуміють різноманітні додатки до акта. Додатками до акта ревізії можуть бути: відповідні облікові, бухгалтерські документи, що підтверджують викладене в акті ревізії; пояснення осіб, які стосуються висновків, викладених в акті ревізії; висновки ревізора щодо пояснень.

Твердження про визнання як документів-доказів у кримінальному процесі саме матеріалів ревізії зумовлене недостатньо чітким розподілом ревізій у науковій літературі та практиці контрольно-ревізійних органів за підставами їх проведення. Зокрема, як зазначено в юридичній літературі, при встановленні ознак вчинення злочинів до органів прокуратури чи право-охоронних органів направляють матеріали ревізії, що складаються з листа (заяви), акта ревізії, доданих до нього документів і пояснень осіб [43, с.204-205].

Тому лист (заяву) органу контролю потрібно розглядати як привід до порушення кримінальної справи згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 94 КПК України, а перелічені вище документи -Ї як додатки до неї.

При проведенні ревізії за постановою слідчого доказове значення має власне акт. Пояснення посадових осіб під час ревізії мають інформаційно-довідкове значення для ревізора, їх слід розглядати як привід до проведення допиту цих осіб. Облікові й інші документи, що підтверджують викладене в акті ревізії, повинні бути долучені до справи безпосередньо залежно від їхнього змісту та складу злочину як речовий доказ або документ-доказ. Тому матеріали ревізії не можуть розглядатись слідчим як самостійні документи-докази. Висловлено думку про визнання доказами документів, які містять результати документальних перевірок дотримання законодавства про податки та інші збори до бюджету, що проводяться за завданням право-охоронних органів інспекторами територіальних податкових адміністрацій [43, с.207]. Як вбачається такі перевірки належить також класифікувати за приводами для проведення, а до остаточних документів за їх результатами й матеріалами застосовувати ті ж самі вимоги, що й до ревізій.

Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. визначено правові засади аудиторської діяльності в Україні. Документи, які складають аудитори, є подібними до актів ревізій і пере-вірок. У ст. 4 названого Закону зазначено, що аудит Ї це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господар-ської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їхніх звітності, обліку, його повноти та відповідності чинному законодавству й установленим нормативам. За наслідками вказаної перевірки аудитор складає аудиторський висновок, який, відповідно до ст. 7 названого Закону, потрібно розуміти як офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), що складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту й містить висновок щодо достовірності звітності, повноти та відповідності чинному законодавству й установленим нормативам бухгал-терського обліку фінансово-господарської діяльності [27].

Тож аудиторський висновок є офіційним документом і тому, згідно з вимогами ст. 83 КПК України, може розглядатись як документ-доказ у кримінальному процесі. При його оцінці, крім загальних вимог щодо належності, допустимості та достовірності інформації, котру він містить, потрібно також, керуючись вимогами положень Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р., оцінювати його за формою. Зокрема, йдеться про на-явність обов'язкових реквізитів, перелік яких визначено в ст. 7 зазначеного Закону. Окрім цього, необхідно перевірити наявність ліцензії у відповідного аудитора.

У науковій літературі документи, що складаються аудиторами, аналізува-лися з погляду їхнього доказового значення. Насамперед, було звернено увагу на те, що аудиторський висновок не повинен підміняти висновок бухгал-терської чи іншої експертизи, а висновок аудитора повинен розглядатись як документ-доказ, коли він відповідає вимогам щодо його належності та до-пустимості [25, с.30]. Повністю погоджуючись з висловленою думкою, необхідно вказати, що за своєю суттю аудит є різновидом ревізії, специфічним як за суб'єктом проведення, так і за окремими методами дій ревізора. Питанням, яке потребує більш детального вивчення, є надання аудитор-ських