Як вбачається не повинно бути ніяких перепон до надання учасниками процесу таких документів, складених відповідно до вимог чинного законодав-ства. Такі висновки повинні підлягати оцінці, як й інші докази, викладена в них інформація має бути перевірена відповідним чином. Окрім цього, не варто забувати і про допит аудитора при розслідуванні кримінальної справи.

Ревізію фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій проводять органи Контрольно-ревізійної служби України тільки на підприємствах державної форми власності чи в разі отримання підприємством коштів з державного бюджету. Тож зазначені органи не мають достатніх повноважень для проведення ревізій в інших випадках, зокрема на підприємствах недержавних форм власності, коли вони не отриму-вали коштів з держбюджету. З огляду на наведене, в такій ситуації можуть виникнути певні труднощі, оскільки не з?ясовано суб'єктний склад органів контролю. Видається за доцільне вважати висновки аудиторів, які проводили перевірку за завданням керівництва підприємства, акціонерів тощо, достат-німи підставами для прийняття рішення про порушення кримінальної справи. Під час подальшого розслідування висновки аудиторських перевірок, коли їх спростовують обвинувачені, свідки чи вони суперечать наявним у справі документам, повинні бути перевірені призначенням у справі судово-бухгал-терської експертизи.

У процесі розслідування кримінальних справ, особливо про злочини у сфері господарської діяльності, на транспорті та стосовно службових осіб, матеріали відомчих (внутрішніх) перевірок і службових розслідувань використовуються досить часто. Іноді на практиці щодо визначення їхнього процесуального статусу виникають певні ускладнення. Річ у тім, що висновки, які містяться в означених документах, слугують підставами для порушення кримінальної справи, внаслідок чого, на перший погляд, вони нібито можуть підміняти докази.

Для встановлення значення таких документів у доказуванні під час розслідування кримінальних справ потрібно звернутися до відповідних нормативних актів, які регламентують ці питання.

Порядок проведення службових розслідувань і відомчих (внутрішніх) перевірок визначається відповідними відомчими нормативними актами чи правилами, встановленими суб'єктом господарювання. Зокрема, до них належать: Положен-ня про розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 270; Порядок проведення службового розслідування стосовно державних служ-бовців, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000р. № 950.

До основних відомчих нормативних актів, які регламентують питання проведення службових розслідувань на транспорті належать Інструкція з службового розслідування, обліку пожеж та наслідків від них на залізнич-ному транспорті, затверджена наказом Міністра транспорту України від 5 січ-ня 1995 р. № 8; Інструкція про порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру на залізничному транспорті України, затверджена наказом Міністра транспорту України від 8 квітня 1998 р. № 117; Положення про порядок розслідування і обліку транспортних подій на внутрішніх водних шляхах України, затверджене наказом Міністра транс-порту України від 5 листопада 2003 року № 857; Правила розслідування надзвичайних подій та пошкоджень цивільних повітряних суден на землі в Україні, затверджені наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 18 листопада 2004 р. та деякі інші.

У системі правоохоронних органів діють: Положення про розслідування та облік аварій на об'єктах Служби безпеки України, затверджене наказом Голови Служби безпеки України від 5 жовтня 1999 р. № 212; Положення про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями Служби безпеки України, затверджене наказом Голови Служби безпеки України від 12 грудня 2002 р. № 443; Порядок розслідування та обліку нещасних ви-падків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затверджений наказом Міністра внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 р. № 1346; Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків в Управлінні державної охорони України, за-тверджений наказом начальника Управління державної охорони України від 16 грудня 2003 р. № 65, а також нормативні акти закритого характеру.

У Збройних Силах України, крім вимог Статутів, прийнято Інструкцію про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджену наказом Міністра оборони України від 15 березня 2004 р. № 82. За даними, наведеними з цього приводу в літературі, питання призначення та проведення службових розслідувань набули відображення в 40 відомчих нормативних актах [12, с.83].

Згідно з вимогами ст. 94 КПК України, приводами для порушення кримінальної справи, поряд з іншими, є заяви чи повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб [50].

Підставами ж для порушення кримінальної справи є наявність достатніх даних, які вказують на наявність ознак злочину. Такі дані повинні вказувати на наявність події злочину, тобто ознак, і характеризувати його об'єктивну сторону й об'єкт злочинного посягання. Власне заява (повідомлення), що подається яким-небудь органом, може містити відповідні додатки, що підтверджують викладене в основному до-кументі. Якщо серед доданих до заяви чи повідомлення документів є підсум-кові документи складені за результатами службових (внутрішніх) розсліду-вань (перевірок), то відомості, що містяться в них, можна розглядати як підставу до порушення кримінальної справи. Водночас висновки повинні розгляда-тись відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства, лише якщо їх складання відповідає певним умовам.

По-перше, службове розслідування (перевірка) має бути призначене та проведене компетентною особою. Наприклад, згідно з п. 2 Порядку про-ведення службового розслідування стосовно державних службовців, затвердже-ного постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950, рішення, щодо проведення службового розслідування приймають вищі по-садові особи України, Перший Віце-Прем'єр-міністр України, керівник держав-ного органу

(службова особа), призначений на посаду державного служ-бовця, стосовно якого має провадитися службове розслідування, керівник органу, в якому працює державний службовець. Рішенням щодо