Бантишевим О.Ф висловлювалась й інша позиція. Він вважав, що такі документи, як: правила з техніки безпеки, виписки з них, інструкції, акти обслідування та перевірки стану техніки безпеки на підприємстві тощо однозначно є до-казами в кримінальному судочинстві [2, с.61].

Кримінально-процесуальне законодавство України не вимагає долучати до справи та надавати до суду нормативні акти, оскільки вважається, що вони відомі судові. Та названі вище документи мають вузький характер і стосу-ються суто технічних аспектів певної галузі, порядку роботи підприємства чи його підрозділу або кола обов'язків певної посадової особи. Їхня дія об-межується конкретною галуззю народного господарства, підприємства, установи чи організації.

Зокрема, при розслідуванні контрабанди досить часто виникає необхідність у долученні до матеріалів кримінальної справи технологічної схеми митного огляду, що складається для кожного конкретного митного посту чи відділу митниці та не може бути загальновідомою. Керівництво суб'єктів господарювання недержавної форми власності самостійно приймає чи видає відповідні внутрішньогосподарські документи, що стосуються ведення діловодства, порядку прийому й особливостей ведення обліку товарно-матеріальних цінностей та ін.

Отже, необхідність у використанні таких матеріалів на практиці виникає досить часто. Під час проведення дізнання та досудового слідства у справах їх варто витребовувати згідно з вимогами ст. 66 КПК України та долучати до матеріалів кримінальної справи повністю чи як належним чином завірені виписки. Такі вимоги про надання матеріалів потрібно направляти до компетентних органів управління або ж на підприємства, установи та в організації, що їх використовують у своїй господарській діяльності та які їх отримали у встановленому порядку.

Необхідно також зазначити, що висновки службових розслідувань (перевірок) і матеріали довідкового характеру не можуть допускатись як докази в кримінальній справі, проте вони можуть розглядатись як приводи для порушення кримінальної справи. Одночасно розслідування (перевірки) повинні бути проведені компетентною особою відповідно до вимог закону та під-лягати процесуальній перевірці. Крім цього, слід зазначити також, що висновки службових розслідувань не повинні підміняти докази в кримінально-му судочинстві.

Отже, підсумовуючи викладене, потрібно зазначити, що під допустимістю доказів у криміналь-ному процесі потрібно розуміти їх відповідність певним вимогам закону, що стосуються порядку, умов і способів отримання фактичних даних з конкрет-ного процесуального джерела, а також закріплення та використання його в про-цесі доказування.

Від документів-доказів необхідно відрізняти документи оперативно-розшукової діяльності.

З приводу визначення доказового значення документів слід зазначити, що складання їх як підсумкових за результатами проведення комплексу оперативно-розшукових заходів або аналізу й узагальнення наявної інформації цілком можливе, проте вони повинні визнаватися недопустимими доказами в кримінальному судочинстві.

Одночасно документи, складені за результатами безпосереднього спостереження оперативними працівниками певних обставин або ж безпосереднього виявлення саме ними ознак вчинення злочину, можливо розглядати як привід до порушення кримінальної справи, при цьому питання правової регламентації порядку складання такого документа потребує додаткового законодавчого регулювання. Документами-доказами можуть бути лише ті документи, отримані чи складені в процесі оперативно-розшукової діяльності, котрі відповідають критеріям належності та допустимості.

Носії інформації, зафіксованої під час проведення оперативно- розшукових заходів зі зняття інформації з технічних каналів зв?язку, документами-доказами в кримінальному процесі не можуть визнаватись, оскільки вони за своєю правовою природою є іншим джерелом доказів Ї речовими доказами. Такий висновок ґрунтується на положеннях чинного кримінально-процесуального законодавства та запропонованому вище визначенні документа-доказу в кримінальному процесі. Такі ж критерії повинні застосовуватись і при визначенні доказового значення матеріалів ревізій, службових розслідувань та перевірок у кримінальному процесі.

Зазначений висновок зроблений на підставі дослідження проблеми визначення статусу службових (відомчих, технічних) розслідувань у справі, а також статусу документів таких досліджень при їх використанні в доказуванні, зважаючи на основні позиції, висловлені в літературі. При цьому потрібно поділити думку, що складний характер правової природи таких розслідувань призводить до складнощів у визначенні доказового статусу документів та інших матеріалів, здобутих під час такої діяльності.

РОЗДІЛ III.

ВИКОРИСТАННЯ ДОКУМЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ДОКАЗУВАННЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

3.1. Збирання документів-доказів під час досудового слідства

Як одне з джерел доказів, передбачених чинним кримінально-процесуальним законодавством, документи використовуються у всіх стадіях процесу доказування у кримінальній справі.

У науковій літературі висловлено декілька поглядів на суть доказування. Зокрема, його визначають як здійснювану у встановленому законом порядку діяльність суду, прокурора, слідчого, органу дізнання (особи, що проводить дізнання) за участю інших суб’єктів процесу зі збирання, перевірки й оцінки доказів з метою достовірного встановлення істини в кримінальній справі. Тож доказування в кримінальному процесі, зазвичай, розуміють як різновид процесу пізнання [88, с.287].

Одночасно поза увагою залишився інший аспект процесу доказування, а саме: обґрунтування за допомогою доказів висновку щодо основного питання кримінальної справи, хоча на це й зверталася увага, і таку діяльність, здебільшого, розуміли як засвідчувальну складову. У своїх роботах М. М. Михеєнко прямо вказав, що доказування є діяльністю суб’єктів кримінального процесу зі збирання (формування), перевірки й оцінки доказів та їхніх процесуальних джерел, а також з формулювання на цій підставі певної тези та надання аргументів для її обґрунтування [66, с.12].

Запропоноване М. М. Михеєнком визначення в своїй основі є правильним, логічним і