Якщо мова йде про витребування документа, згідно з вимогами ст. 66 КПК України, то в такому разі власне слідча дія (приміром, виїмка) необхідна далеко не завжди. При витребуванні характеристики на обвинуваченого з місця його роботи чи проживання зазначений документ на час направлення запиту, зазвичай, як цілком готовий ще не існує. Запит слідчого є лише підставою для виготовлення такої характеристики керівництвом певного підприємства, установи чи організації. Звичайно можна рекомендувати внести до чинного кримінально-процесуального законодавства певні зміни щодо доповнення переліку слідчих дій новою слідчою дією Ї "витребування предметів або документів". Однак у такому значенні виникає резонне заперечення щодо надмірної формалізації кримінального процесу, позаяк дотримання процесуальної форми повинно бути передовсім, спрямоване на захист прав людини. Практика витребування таких документів слідчими органами безпеки свідчить, що вони витребуються на підставі належним чином оформлених запитів слідчих без будь-яких ускладнень.

Тож, як вбачається, достатньо лише вкрай загальної процесуальної регламентації порядку витребування документів, як це й передбачено, зокрема ст. 66 КПК України.

Предмети та документи можуть бути витребувані слідчим відповідно до вимог ст. 66 КПК України у справі, що перебуває у його провадженні. Виконання такої вимоги слідчого є обов’язковим для всіх громадян, підприємств, установ чи організацій. Отже, йдеться про відповідні дії слідчого в межах досудового слідства, що провадяться після порушення кримінальної справи.

При вирішенні питання про порушення кримінальної справи в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 97 КПК України, коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин, може бути проведена перевірка. Така перевірка полягає у відбиранні пояснень у громадян або посадових осіб чи витребуванні необхідних документів. Фактично документи можуть бути витребувані до порушення кримінальної справи та при провадженні досудового слідства одним і тим же суб’єктом.

Що стосується оформлення направлення запиту про витребування слідчим предметів і документів у порядку, передбаченому ст. 66 КПК України, то необхідно утриматись як від зайвої деталізації технічних питань у кримінально-процесуальному законі Ї з одного боку, так і від повної невизначеності Ї з іншого. Потрібно законодавчо встановити, що вимога слідчого, згідно ст. 66 КПК України, оформлюється як письмовий запит керівникові відповідного підприємства, установи чи організації або конкретній особі. Така нормативна вимога чіткіше визначить процедуру направлення документа про витребування предметів і документів. Документи на запит слідчого можуть бути надіслані як з відповідним супровідним листом, так і без нього, або ж надані конкретною особою.

До способів збирання доказів належать слідчі (й судові) дії та надання доказів (а точніше, предметів і документів, які можуть стати доказами) із власної ініціативи учасників процесу або інших громадян, підприємств, установ чи організацій.

Найбільш законодавчо регламентованим є проведення слідчих дій як способу формування (збирання) доказів. Слідча дія є лише одним з таких способів і зовсім не заперечує можливості формування доказів за допомогою інших способів.

У юридичній літературі під слідчою дією розуміють спрямований на формування доказів комплекс пізнавальних і засвідчувальних операцій, що здійснюється слідчим (судом) залежно від характеру розслідуваної події [4, с.112]. Вичерпний перелік слідчих дій наведено в законі.

Якщо розглядати слідчі дії, що ґрунтуються на безпосередньому сприйнятті потенційних на доказове значення фактичних даних, то до них варто віднести різноманітні огляди і освідування.

На безпосередньому сприйнятті фактичних даних ґрунтуються і такі слідчі дії як пред?явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події. За своєю суттю вказані слідчі дії не передбачають отримання при їх проведенні предметів і документів, які можуть бути надалі визнані доказами в кримінальній справі.

Обшук і виїмка в кримінальній справі є слідчою дією, в якій найбільш повно проявляється характер її спрямування саме на "збирання" доказів. Згідно зі статтями 177 і 178 КПК України, ці слідчі дії проводяться з метою отримати предмети і документи. Відтак вилучені при проведенні слідчої дії предмети та документи оглядаються (як під час цієї слідчої дії, так і при проведенні окремої слідчої дії – огляду) і щодо них приймається відповідне процесуальне рішення.

Поряд зі слідчими діями, існують й інші способи отримання доказів у кримінальному судочинстві, а саме: витребування та подання учасниками процесу.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство містить положення про право учасників кримінального процесу подавати докази. Зокрема, згідно вимогами статтей 43, 43-1, 48 Ї 51 КПК України, таке право мають обвинувачений, підозрюваний, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники [50]. Існує певна умовність терміна "докази" щодо їх подання учасниками процесу, оскільки текст норми закону може бути витлумачено так, що нібито учасники процесу подають уже готові докази особі, котра провадить дізнання, слідчому чи судові.

Закон вичерпно не визначає шляхи реалізації вказаними учасниками процесу свого права подавати докази, дещо більш чітко це питання визначено тільки стосовно захисника.

Стосовно обвинуваченого та підозрюваного, то в літературі зазначалися такі шляхи реалізації його права: по-перше, власне подання доказів з процесуальним оформленням, а по-друге, їх направлення в розпорядження слідчого [71, с. 93].

Зважаючи на раніше висловлені думки, необхідно визначити, які саме джерела доказів можуть бути надані підозрюваним і обвинуваченим. З аналізу змісту ст. 65 КПК України можна зрозуміти, що йдеться лише про речові докази та документи. Показання можуть бути отримані тільки шляхом допиту. Висновок експерта у кримінальній справі отримують унаслідок проведення експертизи, що призначається