У практиці можуть виникнути питання щодо надання як документів різноманітних висновків експертиз, міркувань спеціалістів і протоколів допитів, проведених без участі слідчого. Правовий статус таких документів повинен визначатися з огляду на законодавчі вимоги щодо допустимості доказів.

Що стосується шляхів запровадження наданих доказів у кримінальне судочинство, то необхідно погодитися з обома способами, запропонованими в процесуальній літературі. Предмети та документи можуть надаватися обвинуваченим та підозрюваним безпосередньо слідчому і в такому разі варто складати відповідний протокол. Вказівка на можливість складання протоколу повинна міститись у відповідній статті КПК України, а відповідна слідча дія повинна мати назву "отримання предметів і документів, які надаються обвинуваченим та підозрюваним".

Термін "отримання" обрано невипадково, він передбачає дію слідчого з прийняття того, що надає інша особа. Раніше деякі вчені висловлювали подібні пропозиції, але таку слідчу дію пропонували назвати "надання доказів" [4, с.146] або "прийняття предметів (документів, цінностей)" [55, с.32].

Пропозиції щодо оформлення надання документів підозрюваним через просте зазначення про це в протоколі його допиту підтримати не можна, оскільки, згідно з вимогами ст. 73 КПК України, під час допиту підозрюваного він дає показання, а не надає якісь документи. Під час допиту документи можуть бути використані, але перед цим вони повинні бути надані в розпорядження слідчого відповідним процесуальним шляхом. Також ніяким чином не може бути підтримана й пропозиція щодо відсутності необхідності в оформленні такого отримання певним процесуальним документом. Власне факт отримання документа, що наданий учасником процесу, жодним чином не відображується, що позбавляє інших учасників будь-яких процесуальних гарантій, не кажучи вже про відсутність належної фіксації цього факту в часі та просторі. Проведення з цього приводу додаткового допиту проблеми не вирішує.

Захисника наділено правом подавати докази згідно з вимогами п. 8 ч. 2 ст. 48 КПК України. Крім загального правила, в п. 13, ч. 2 ст. 48 КПК України вказано, що захисник має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази у справі, зокрема запитувати й одержувати документи чи їх копії від громадян і юридичних осіб, знайомитись на підприємствах, в установах, організаціях, об’єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, отримувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян [50]. Стаття 6 Закону України "Про адвокатуру" від 19.12.1999р. передбачає, що адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в кримінальних справах, зокрема: запитувати й отримувати документи чи їх копії від підприємств, установ, організацій, об?єднань громадян; ознайомлюватись на підприємствах, в установах й організаціях з необхідними для виконання дорученнями документами та матеріалами, крім тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства [26]. Отже, з тексту закону не випливає, що відомості, зокрема й у документальній формі котрі надає захисник у розпорядження слідчого, є доказами. Вони можуть стати такими, якщо відповідатимуть вимогам ст. 65 КПК України.

Після внесення відповідних змін і доповнень до кримінально-процесуального законодавства роль захисника в процесі доказування розширена, проте однозначно стверджувати про наділення його правом збирати докази неможливо. У науковій літературі зазначалося, що на досудовому слідстві адвокат подає докази, переважно шляхом "заявлення клопотань" [36, с.33]. Клопотання є офіційним зверненням, спрямованим до осіб, яких уповноважено здійснювати кримінально-процесуальну діяльність з доказування та приймати рішення у справі про здійснення дій, належних до їхньої компетенції. Захисник є учасником збирання доказів, але заявлення клопотання захисником прямо не ототожнюється з таким збиранням.

Необхідно навести певні застереження щодо ототожнення клопотання захисника з поданням доказів. Термін "подання доказів" означає надання доказу (у значенні предмета чи документа) в розпорядження органу дізнання, слідчого чи суду. У літературі цілком справедливо зазначалося, що можуть бути надані предмети та документи, але не усна інформація [36, с.33].

Аналізуючи наведені у ст. 65 КПК України джерела доказів, варто зазначити, що засобом отримання показань обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого та свідка є допит. Чинне кримінально-процесуальне законодавство чітко і однозначно визначає проведення таких допитів, не допускаючи їх проведення неналежною особою. Так звані "допити", проведені захисником, значення документів-доказів не мають. Що стосується клопотань про проведення допитів певних осіб, то їх поданням доказів вважати не можна, оскільки клопотання в такому разі є об’єктивно мотивованим і заснованим на вимогах законодавства зверненням про проведення слідчих дій, спрямованих на отримання таких доказів як показання свідків (обвинувачених, потерпілих тощо) у встановленому порядку. Аналогічно законодавчо врегульовано й питання про проведення експертизи. Клопотання про проведення яких-небудь слідчих дій фактично не дає доказів (ні конкретних їх джерел згідно ст. 65 КПК України, ні як предметів і документів, які можуть ними стати) у розпорядження органу дізнання, слідчого чи суду, доказом воно також не є. Водночас надання документів захисником можливе шляхом їх направлення органу дізнання, слідчому та судові для долучення документів до матеріалів справи. Таке звернення може бути як клопотанням про проведення певних слідчих дій з вилучення якогось документа, так і клопотанням про приєднання до матеріалів справи документа, що його надає захисник.

Необхідно зазначити, що, наприклад, ст. 86 КПК Російської Федерації (2001 р.) декларує певну різницю в значенні документів в залежності від