Дослідження суті поняття "фактичні дані" деякі вчені здійснювали на загальнотеоретичному рівні в науці кримінального та цивільного (чи господарського) процесу. Наприклад, вивчаючи питання визначення доказів у юридич-ному процесі на загальнотеоретичному рівні, Е. П. Ендовицька зазначає, що "фактичними даними" є конкретна фактична інформація, яка стосується фактів і обставин розглядуваної юридичної справи. Інформація ж трактується як відомості про факти, отримані з передбачених джерел, а також сприйняті та зафіксовані у відповідних процесуальних документах безпосередньо суб'єктами доказування

[24, с.15]. Отже, інформацію розуміють як відомості про факти.

Видається, що в такому визначенні не досить чітко простежено нерозривний взаємозв'язок між поняттями "відомості" та "факти", позаяк прийменник "про" може бути витлумачений так: певна інформація пояснюватиметься як така, предметом якої є події, без зазначення, чи повністю вона їх відображає та чи відповідають вони дійсності.

Зокрема, Комітет науково-технічної термінології Академії наук СРСР рекомендував у теорії інформації розуміти інформацію як відомості, що є об'єктом зберігання, передання та перетворення; повідомлення Ї як форму надання інформації (приміром, текст, зображення); сигнал Ї як фізичну величину, що змінюється та при цьому відтворює повідом-лення [89, с.5-7]. У такому значенні сигнал використовують і в наукових працях з теорії інформації.

Якщо в працях з теорії доказів сигнал трактується як форма існування (чи отримання) інформації, то не варто забувати про дещо інше його значення в теорії інформації та теорії сигналів, інакше, по-перше, виникне необхідність визначення суті повідомлення, якому немає місця в цій конструкції, а по-друге, власне конструкція видаватиметься дещо неповною, позаяк доказ не може бути ототожнений з повідомленням (через наявність у криміналь-ному процесі несвідомо залишених слідів - речових доказів).

Отже, загалом фактичні дані, безумовно, можна розглядати як інформа-цію чи відомості, проте їхній зв'язок із фактом має залишатись нероздільним. Саме так їх потрібно розуміти в науці кримінального процесу. Такий ви-сновок повністю узгоджується з вимогами чинного законодавства, зокрема ст. 65 КПК України. І трактування їх саме як фактичних не є випадковим. Ця ознака даних є критерієм класифікації інформації на види. Інформація, що не відображає факт або є хибною (з якихось причин), безумовно, є інформа-цією, проте не є доказом.

Для того, щоб усвідомити єдність співвідношення інформації та факту, потрібно з'ясувати, що ж власне таке факт.

Слово "факт" має три значення: 1) певний фрагмент дійсності, об'єктивна подія, ситуація чи процес; 2) особливе знання про відповідну подію, ситуацію та процес; 3) синонім до істини (наприклад, у значенні "незаперечний факт"). Аналізуючи значення факта у кримінальному процесі, О. І. Трусов запропонував розрізняти об'єктивний і науковий факти [81, с.186].

У праві, крім цього, оперують поняттям юридичного факту, що най-частіше розуміється як конкретна соціальна обставина (подія чи дія), що зумовлює настання певних правових наслідків. Отже, коли говорять про юридичний факт, то мають на увазі певну подію, а не знання про неї. Водночас в доказовому праві трактування фактичних даних як доказів не пов'язується з юридичною значущістю цих фактів.

Отже, об'єктивний (і юридичний) факт ототожнюється з фактом як реальністю, а науковий Ї з фактом як знанням.

Розрізняючи наведене вище значення факту, потрібно зазначити, що взаємозв'язок даних і факту стосується саме факту-реальності (чи події). У такому разі факт, дані щодо якого визначено доказом, безперечно є реальністю (подією чи дією, що колись існувала або продовжує існувати в матеріальному світі).

Тож не можна погодитися з дещо своєрідним поглядом на сутність доказів у кримінальному процесі, якого дотримуються А. Смородінова, С. О. Зайцева та М. О. Громов. Ці вчені зазначили, що доказами є будь-які дані про факти, отримані з передбачених кримінально-процесуальним законодавством джерел. Під фактами ж пропонується розуміти перевірені за допомогою доказів істинні, цілком установлені на відповідному професій-ному рівні знання про об'єктивну дійсність [86, с.25]. Трактуючи дані як відомості, вчені фактично визнали, що доказ є відомостями про знання, і пропоноване визначення просто дублює його складові частини. Видається більш правильним застосовувати поняття про факти як про знання при розгляді презумпцій і преюдицій. Загалом, правову презумпцію розуміють як таке визначене в правовій нормі становище, коли певний порядок явищ у галузі відносин, які виникають з людської поведінки, визнається звичайним, постійним, нормальним і щодо нього не потрібно спеціальних доказів.

При цьому презумпція, по-перше, не є очевидною, а по-друге, не ототожнюється з істиною. Власне вона є становищем, яке умовно приймається як істина. У такому разі може бути ототожнена презумпція з фактом у значенні "знання". Вичерпне коло презумпцій у кримінальному процесі міститься в кримінально-процесуальному законодавстві.

Фактично, різновидом презумпцій є так звані "преюдиції". У літературі під преюдицією мається на увазі властивість рішення, згідно з якою встанов-лені ним обставини можуть бути покладені в основу наступного рішення без повторної перевірки [7, с.191]. Обставини, що вже встановлені попереднім ви-роком або рішенням суду, вважаються встановленими та не потребують перевірки.

Дещо суперечливим є лише питання про межі встановлення фактів і суб'єкт-ний склад органів,