Приміром, Ю. М. Прокоф'єв стверджував, що інформація може мати різні форми й немає підстав віддавати перевагу одній з них, зокрема, письмо-вій. Інформація може потрапляти до дослідника різними шляхами й у різних формах зі збереженням її змісту [80, с.10-11]. Дійсно, в теорії інформації визначається така її властивість, як здатність міститися на різних носіях, і цього ніхто не за-перечує. Проте автор не взяв до уваги різницю в механізмі сприйняття, пере-робки та відтворення інформації людиною й, зокрема, автоматичною фотокамерою стеження, за допомогою якої було отримано фотознімок місця вчинення злочину. У першому випадку йдеться про особовий доказ, у другому Ї про речовий. Отож, якщо поширити абсолютну багатоваріантність інформації на поняття документа, то він буде єдиним видом доказів Ї одночасно й особовим.

Що стосується інших властивостей документів-доказів у кримінальному процесі, то в науковій літературі виділялися такі.

По-перше, наявність конкретного автора. Документ-доказ повинен у будь-якому разі мати автора, не можуть бути доказами анонімні документи.

По-друге, деякі автори називають як окрему ознаку документа-доказу його призначення фіксувати думки. Вважаємо визначення такої ознаки зайвою, оскільки обов'язковою ознакою документа є його письмовість, при-значення якої і полягає у фіксуванні думок людини за допомогою певних знаків. Отож документ завжди фіксує думки.

Визначають і таку ознаку документа, як "спеціальність його виготовлення", під якою розуміють як мету виготовлення документа Ї збереження та передання інформації, так і цілеспрямованість такої діяльності [21, с.13]. Цю ознаку поділяють автори, котрі заперечують ознаку письмовості документа. Якщо ж визнавати письмовість невід'ємною ознакою документа, то зазначена вище ознака є зайвою, позаяк письмовість Ї це система фіксування мови чи засіб повідомлення мовної інформації, що дає можливість за допомогою знакових елементів передавати останню в просторі та закріплювати її в час.

Ще однією ознакою документа називають спосіб його виготовлення і загальнодоступність. Проте це не означає, що зміст документа повинен бути відразу зрозумілим будь-якій особі. Він може бути викладений іншою мовою, за допомогою спеціальних символів або таким чином, що його прочитання потребує спеціальних знань.

У юридичній літературі висловлюється думка, що документ-доказ завжди виготовляється "за межами кримінального судочинства" [21, с.15]. Таке твердження не цілком грунтується на вимогах чинного законодавства. Розглянемо це на конкретному прикладі. Припустимо, що вирішуючи питання про порушення кримінальної справи слідчий направив до відповідної установи запит про надання характеристики обвинуваченого. Правовою підставою визначеної дії слідчого є ст. 66 КПК України, що надає слідчому право вимагати пред'явлення документів. Правовою підставою для керівництва організації виготовити та направити слідчому таку характеристику також є вказана норма, оскільки в ній зазначено, що виконання вимоги слідчого є обовязковою для всіх громадян, підприємств, установ і організацій.

Тісно пов?язане з викладеним і питання офіційності документа та компетентності його автора. Якщо документ виходить від певної організації, то він, звичайно, повинен бути підписаний компетентною особою, інакше його не можна сприймати як такий, що вийшов від організації. Вимога щодо компетентності автора має бути передбачена в законах, відомчих підзаконних актах або в статутних документах відповідної установи, посадових обов?язках працівників або положеннях про структурні підрозділи. Необхідно законодавчо закріпити вимогу про те, щоб в документі чітко зазначалося, хто саме його писав, аби виключити випадки підписання "за" певну особу без зазначення прізвища та посади того, хто реально здійснив підпис. Ці вимоги стосуються лише документів, які виходять від підприємств, установ, організацій або службових осіб.

Таким чином, документом-доказом у кримінальному процесі є офіційний письмо-вий акт, який виходить від відповідної юридичної особи чи компетентної службової особи, що не є учасником кримінально-процесуальної діяль-ності, або будь-який письмовий акт приватної особи, який містить відомо-сті, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ознаки, за якими розмежовують речові докази та документи-докази :

у документів як самостійного джерела доказів визначальним є їхній зміст, а форма має допоміжне значення; речові ж докази важливі для справи зовнішньою формою, місцем і часом їх виявлення;

документи-речові докази в кримінальному процесі мають властивість незамінності, а документи-докази може бути замінено;

безпосереднім джерелом документа-речового доказу є подія злочину, документа-доказу Ї фізична особа (автор), дії якої з його складання не охоплюються складом злочину [80, с.28]; документи-докази породжуються не подією злочину, а створюються в процесі планової, щоденної діяльності громадських організацій, підприємств, посадових осіб і громадян;

при дослідженні документів-речових доказів у всіх випадках мають
значення індивідуальні ознаки автора;

документ як самостійне джерело доказів містить інформацію, що описує події

чи факти за допомогою букв або інших умовних знаків, а документ-речовий
доказ фіксує не опис матеріальних слідів, а власне ці сліди, ознаки та ін.

Дещо іншим є підхід до розмежування документів-доказів і протоколів слідчих і судових дій. Загалом, такі протоколи є документами, проте вони відрізняються від власне документів-доказів. Згідно з вимогами ст. 85 КПК України, протоколи складають лише відповідні особи й органи Ї особа, що провадить дізнання, слідчий або суд. При цьому закон чітко визначає порядок складання протоколу та його необхідні реквізити. Документ же може бути складено компетентною особою.

Отже, висловлено такі погляди щодо критеріїв розмежування документів-протоколів слідчих та судових дій як джерела доказів:

документи-докази складає компетентна особа (чи особа, що не є суб'єктом

кримінального процесу), протоколи слідчих і судових дій складають лише суб?єкти