У разі створення для провадження досудового слідства групи слідчих теж не виникає складнощів із проведенням слідчих дій i визначенням допустимості доказів, здобутих під час досудового слідства. Залишається питання про так звані "слідчо-оперативні групи", що згадуються в літературі [51, с.312]. На сьогодні чинне законодавство не містить поняття "слідчо-оперативної групи", що ставить під сумнів правомочність проведення співробітниками оперативних підрозділів слідчих дій зі збирання доказів без відповідного доручення слідчого. Докази можуть бути зiбpaнi під час проведення слідчих дій на виконання окремого доручення слідчого чи на виконання доручення оперативному підрозділу в порядку, передбаченому ст. 114 КПК України [50].

Питания про недопустимість зібраних таким чином доказів може виникнути при перевищенні меж окремого доручення, а саме: при проведенні додаткових слідчих дій, вимоги про які в дорученні не ставилися; при проведенні самостійних слідчих дій на підставі отриманих оперативних даних та ін. Слід зазначити, що в такому разі отримані вказаним шляхом документи не будуть допустимими з огляду на порушення правила про обов'язковість закріплення доказу належним суб'єктом.

Якщо розглядати особливості визначення допустимості щодо до-кументів-доказів, то найбільш важливим є питання про допустимість так званих "пояснень", які неоднозначно сприймаються в науковій літературі та на практиці.

У літературі питання щодо доказового значення таких пояснень громадян трактується по-різному. Одні автори вважають, що будь-які пояснення відповідають законодавчим вимогам, тобто є законними, а отже, зважаючи на їхню допустимість, є доками в кримінальній справі. Така позиція аргументується тим, що в стадії порушення кримінальної справи пояснення розглядають як документи, на підставі яких приймається відповідне рішення. Після порушення справи пояснення, на думку вчених, залишаються в її матеріалах i розглядаються як документи-докази [52, с.26].

Інші ж учені категорично заперечують висунуті положення, оскільки в такому paзi маємо справу з недопустимістю доказів i відомостей, що в них містяться, тож вони не можуть бути покладені в основу прийняття відповідного процесуального рішення [15, с.45].

Деякі науковці вважають, що пояснения ociб потрібно розглядати як одну з підстав для прийняття рішення про порушення криминальної справи, у подальшому вони не мають доказового значення, а є недоброякісним "сурогатом показання свідка" [80, с.12].

Розглядаючи порядок проведення опитування як оперативно-розшукового заходу, вчені щодо доказового значення результатів такої діяльносі висловлюються досить обережно.

Видається, що для остаточного з'ясування питання про допустимість пояснень слід розглянути їхню суть у різних галузях права. З'ясування цього питання надасть можливість дійти певного однозначного висновку.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві "пояснення" згадуються лише при регламентації питання щодо порядку перевірки заяв і повідомлень про злочин. Зокрема, ч. 4 ст. 97 КПК України передбачає, що коли необхідно перевірити заяву чи повідомлення про злочин до по-рушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більший за десять днів і шляхом відібрання пояснень від окремих громадян зокрема [50].

Отримання пояснень опосередковано згадується у відповідних норматив-них актах, які регулюють оперативно-розшукову діяльність. Зокрема, ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 люто-го 1992 р. передбачає право оперативних підрозділів при виконанні завдань оперативно-розшукової діяльності опитувати осіб за їхньою згодою [32].

При документуванні опитування особи за її згодою оперативні працівники, звичайно, складають пояснення. Таке пояснення робиться власноручно цією особою чи з її слів оперативним працівником.

У наукових роботах з оперативно-розшукової діяльності опитування особи визначається як збір конкретної інформації, що має значення для вирішення конкретного завдання оперативно-розшукової діяльності, зі слів опитуваної особи, котра реально чи ймовірно володіє такою інформацією [11, с.81]. Опитування може бути як звичайним (відкритим), так і таємним (конфіденційним), прямим або ж легендованим. При цьому можуть складатися відповідні оперативно-розшукові документи в різних формах за участю опитуваної особи чи без її участі.

Крім цього, отримання пояснень відбувається також під час проведення ревізій, службових розслідувань і перевірок. Пояснення під час проведення ревізії полягає у викладенні інформації уточнювального чи заперечувального змісту керівником або службовою особою підприємства, де проводиться ревізія. Пояснення можуть бути надані на вимогу ревізора, згідно із Законом України "Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. [29], або ж самостійно особами, котрі вважають, що необхідно уточнити певні обставини предмета дослідження під час ревізії. Форма таких пояснень довільна, зазвичай, - письмова. Аналогічними є і пояснення, що даються під час службового розслідування, що проводиться на підприємствах, в устано-вах або організаціях, згідно з вимогами відповідних відомчих норматив-них актів.

Складність і певна неузгодженість у літературі щодо визначення статусу пояснень зумовлені, передовсім, тим, що одні й ті ж органи можуть отриму-вати пояснення від громадян у різних випадках. Зокрема, оперативні підроз-діли міліції та СБУ наділені як правами органів дізнання, так і правами щодо про-ведення оперативно-розшукових заходів. Органи митниці наділено правами зі складання протоколів про адміністративне правопорушення й органів дізнання у справах про контрабанду. Командир військової частини наділений як правами органу дізнання, так і правами з проведення службового роз-слідування у відповідності до вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Отже, на практиці одна й та ж посадова особа може отримувати пояснення з різних правових підстав і в різному порядку.

Видається, що для однозначного висновку про можливе доказове значення за метою,