підлягають опису та дослідженню, інколи називають елементами зовнішності. Індивідуальність зовнішнього вигляду проявляється насамперед у неповторній сукупності форм, розмірів і особливостей частин тіла. Ці ознаки відносно сталі, особливо ознаки обличчя, тому відіграють важливу роль у процесі впізнання та ототожнення особи. До анатомічних ознак належать зріст, загальна будова тіла, форма голови, лоба, брів, носа, губ, рота, вид і колір волосся, обличчя, носа та інших частин тіла. Функціональні (динамічні) ознаки є загальними; вони характеризують людину як живу динамічну систему. Функціональні ознаки проявляються насамперед у русі. До функціональних ознак належать хода, міміка, жести, мова, голос, спосіб поведінки, навички злочинної професійної діяльності (способи злому, відкривання замків, проникнення у сховище, вчинення вбивства). Особливі прикмети — це особливості зовнішності, що рідко зустрічаються й різко вирізняють одну людину з-поміж інших через їх неповторність і незвичність. До них належать невідповідності розміру окремих частин тіла (рук, ніг, голови, носа, вух тощо); кольорові аномалії, тілесні нарости, шрами, татуювання, викривлення хребта, горб, родимки, бородавки, особливості ходи, жестикуляції, мови, голосу тощо. Особливі прикмети можуть бути помітні, тобто такі, що очевидно спостерігаються, кидаються в очі. У такому разі їх називають помітними ознаками. Вони, як правило, розташовані на відкритих частинах тіла, тому з першого погляду привертають увагу незвичайністю (форма, розмір, колір). Помітні ознаки дають змогу одразу ж вирізнити окрему особу з групи людей. Особливі прикмети й помітні ознаки поділяються на анатомічні (статичні) та функціональні (динамічні)
2. Види індентифікації ознак зовнішності людини та методи їх фіксації
Можливість використання анатомічних і функціональних ознак зовнішності для ідентифікації людини обумовлюється насамперед відносною стійкістю цих ознак. Стійкість анатомічних ознак визначається сталістю кістково-хрящової основи тіла людини.
Вікові й хворобливі зміни анатомічних ознак не можуть мати істотного значення, тому що, по-перше, вікові зміни відбуваються повільно й у межах ідентифікаційного періоду не приводять до якісних розходжень; по-друге, хворобливі (травматичні) зміни зачіпають лише деякі ознаки, і тому індивідуальна сукупність ознак зовнішності кожної людини залишається практично незмінної.
Навмисні зміни анатомічних ознак за допомогою пластичних операцій не проходять безвісти, легко виявляються при огляді. Що стосується функціональних ознак зовнішності, то вони щодо цього менш надійні, оскільки можуть бути легко змінені. Однак істотно змінити всю сукупність властивій даній людині функціональних ознак неможливо. Тому в кожної людини комплекс функціональних ознак теж досить стійкий і неповторний.
Стійкість функціональних ознак пояснюється системністю в роботі півкулі головного мозку, утворенням динамічного стереотипу (стійкої системи умовних рефлексів) певних рухів при ходьбі, розмовній мові й т.д. .
Чим складніше система рухів, тим повільніше освоюється вона людиною, тим довше формується той або інший динамічний стереотип. Але сформувавшись, цей динамічний стееотип стає стійким, що важко піддається впливу вольових зусиль людини. Із цих психофізіологічних позицій і варто підходити до оцінцки стійкості функціональних ознак зовнішності. Результати ідентифікації людини за ознаками зовнішності багато в чому залежать від того, чи беруться для обґрунтування тотожності функціональні ознаки окремо або в комплексі з анатомічними.
Якщо анатомічні й функціональні ознаки використовується в сукупності, надійність ідентифікаційного висновку підвищується.
Існує кілька видів ідентифікації людини за ознаками зовнішності з використанням методики "словесного портрета":
1. Ідентифікація людини шляхом пред'явлення її для впізнання. Даний вид ідентифікації зустрічається в слідчій і судовій практиці дуже часто. Для впізнання можуть бути пред'явлені живі особи, труп або їхні фотозображення. Ототожнення проводиться по уявному образі, відбитому в пам'яті людини що пізнає той1 чи інший об'єкт.
2. Ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення її зовнішності з фотопортретом використовується при перевірці особистості викликаного на допит свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного або обвинувачуваного шляхом порівняння його зовнішності з фотокарткою в документі.що встановлює особу.
Крім того, цей вид ідентифікації ефективний при здійсненні пошукових заходів коли оперативний працівник зіставляє зовнішність розшукуваного, зображеного на наявній у нього фотокартці або комбінованому портрету, із зовнішністю людини, схожу на розшукуваного.
Зіставлення ознак зовнішності необхідно робити з використанням методики "словесного портрета", щоб послідовно й детально зіставляти ознаки між собою й звертати увагу не тільки на загальну подібність зовнішнього вигляду, але й на збіги окремо взятих ознак зовнішності.
3. Ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення її зовнішності з наявним "словесним портретом". При відсутності фотокартки розшукуваного оперативному працівникові, що здійснює розшук, доводиться встановлювати особу яку розшукують по словесному описі зовнішності.
У цих умовах дотримання методики "словесного портрета" особливо важливо, тому що безсистемний опис ознак із взагалі, а особливо при відсутності фотокартки, серйозно ускладнює ототожнення розшукуваного злочинця.
4. Якщо для проведення певних пошукових заходів не вдається одержати фотокартку розшукуваного, може проводитися ідентифікація шляхом зіставлення двох "словесних портретів".
В оперативно-розшуковій практиці іноді виникає необхідність відновлення особи по черепі (так звана скульптурна реконструкція портрета). Створений у такий спосіб скульптурний портрет рівняється за ознаками зовнішності із прижиттєвими фотографіями або "словестным портретом" без звістки зниклої особи. Об'єктом експертного дослідження такий скульптурний портрет бути не може, тому що при створенні його на основі черепу не представляється можливості точно відновити так звані топографо-анатомічні (антропометричні) окуляри особи, що є базою експертного ототожнення людини за ознаками зовнішності.
Даний портрет використають лише в оперативно-розшукових заходах для ідентифікації людини у формі впізнання. Результати такого впізнання вимагають до себе досить критичного відношення, приймати їх завжди за безперечну істину не можна.
5 Експертне ототожнення людини по фотознімках (фотопортретна ідентифікаційна експертиза) - найбільш важливий і складний вид ідентифікації людини за ознаками зовнішності.
Для криміналістичної портретної експертизи використовують візуальні, вимірювальні, графічні методи, а