у виконанні таких дій: потерпівшому чи свідку показують фотознімки різних осіб, виконані в одному масштабі, і пропонують вибрати такі, на яких зображено осіб з ознаками зовнішності, подібними до образу злочинця. Потім слідчий вирізує на фотознімках ці ознаки і монтує з них "портрет", а дефекти склеювання ретушує. Одержаний у такий спосіб складений з частин фотознімків портрет називається фотороботом. Уперше такий спосіб суб'єктивного портрета у 1952 р. застосував французький криміналіст П. Шабо. Для відтворення зовнішності злочинця, який розшукувався, він застосував набір фотознімків різних осіб. Для виготовлення фоторобота використовують також технічні засоби (наприклад, прилад ПКП-2 — пристрій композиційного портрета), планшети, альбоми, які називаються планшетними фотороботами. Необхідно зазначити, що методика виготовлення фоторобота складна для безпосереднього використання слідчим і має певні недоліки (наявності значного набору готових фотознімків, складність їх композиції через різноманітність елементів тощо).
Композиційно-мальовані (синтетичні) портрети — найнадійніший засіб матеріалізації уявних образів і їх використання у слідчій та розшуковій практиці. На відміну від фотокомпозиційних портретів композиційно-мальовані виготовляють з попередньо заготовлених стандартних малюнків елементів обличчя відповідно до свідчень очевидців. Мальовані елементи зовнішності виготовляють в одному масштабі на прозорій плівці у вигляді діапозитивів, що дає змогу сполучати їх на просвіт і отримувати (синтезувати) у цілому зображення уявного образу розшукуваної особи. Вперше ідентифікаційний комплект мальованих портретів був запропонований у США у 1959 р. Мак-Дональдом і названий "Айденті Кіт". Для складання композиційних портретів застосовують спеціальні технічні засоби: у країнах СНД — ІКМ-2 (ідентифікаційний комплект малюнків), прилад "Портрет"; у Польщі — ІМК-2 (ідентифікаційний мальований комплект); у США — "Мімік"; в Японії — багатоканальний проектор. Кожний прилад складається з демонстраційного пристрою, альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності чи їх слайдів на плоскій плівці. За конструкцією названі пристрої для композиції суб'єктивних портретів поділяють на роздільні, в яких демонстраційний пристрій відокремлено від альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності (ІКМ-2, ІМК-2, "Портрет", багатоканальний японський проектор), і компактні, в яких вони об'єднані в одне ціле поведення. Методика складання композиційного портрета за допомогою названих приладів полягає в тому, що на екрані демонструють по черзі типи елементів (ознак) зовнішності, а свідок чи потерпілий порівнює їх з тими, що запам'яталися, і відбирає схожі. Оскільки елементи зовнішності виконані в одному масштабі, то на екрані слідчий або спеціаліст має можливість конструювати суб'єктивний портрет, який поступово уточнюється. Складений на екрані портрет фотографують; якщо потрібно, ретушують згідно із зауваженнями свідка чи потерпілого і використовують для пошуку. Останнім часом в органах внутрішніх справ розроблено автоматизовану систему для використання композиційно-мальованих портретів. Вона складається з комп'ютера, графопобудовника та дисплея. До пам'яті комп'ютера вводять зображення малюнків елементів зовнішності, які там постійно зберігаються, а потім за допомогою цієї інформації складають потрібні портрети на екрані дисплея. Крім фотографічних зображень і їх репродукцій у слідчій практиці застосовують й інші різновиди відображень зовнішності людини — кінофільми, відеозаписи, рентгенівські знімки, друкарські репродукції та ін.
4. Татуювання як одна з найінформативніших ознака зовнішності людини. Значення татуювання як атрибуту кримінальної культури
Навряд чи якій-небудь іншій області в криміналістиці було надано так мало уваги, як вивченню символіки татуювань у засуджених за кримінальні злочини. Адже знаючи значення малюнків, написів, їх традиційне розташовує на тілі, співробітник правоохоронних органів може легко визначити схильність раніше судимих до певних видів кримінальних проявів.
На тему татуювань є численні роботи, що розказують про історію виникнення татуювань, їх смисловий зміст і т.д. На жаль, татуювання досить довго використовувалися головним чином для ідентифікації, пізнання. Наприклад, в перші роки радянської влади для цих цілей була введена обов'язкова реєстрація татуювань у злочинців.
Тим часом татуювання містять більш широку інформацію, вони, як правило, близькі (своєю символікою, сюжетом) злочинцю по духу, по його спеціалізації, по конкретній кримінальній справі, по тому місцю, яке він займає в кримінальній ієрархії. Якщо розкодувати ці малюнки на тілі, вони можуть багато що розказати про смаки їх носіїв, видати деякі біографічні дані.
Часто татуювання ставали причиною арештів, але пристрасть до малювання, бажання вселяти страх оточуючим завжди були у “блатних” сильніше за обережність. Позбавившись своїх особливих прикмет, вони відмовили б собі в багатьох задоволеннях.
Слово ”татуювання”, як вважають дослідники, походить від полінезійського “тату”, що означає “малюнок.” Інші дослідники, зокрема Вакутін Ю.А. вважають, що слово “татуювання” виникло від явайского кореня “тау”, що відповідає полінезійському “тату” і що переводиться як “рана” “поранений.”.
Доктор Гелльштерн в роботі “Татуювання у злочинців”, кажучи про походження терміну “татуювання”, стверджує, що це мореплавець Кук привіз його з острова Гаїті, де місцеві жителі наносили татуювання для відмітки членів свого племені на знак настання статевої зрілості, яких-небудь особливих заслуг перед плем'ям, з марновірств і т.д.
Перші відомості про татуювання серед європейців, за повідомленням професора Рікке, відносяться до початку XVIII століття, коли на ярмарках сталі з'являтися татуйовані люди, які за гроші демонстрували своє тіло. Хоча інші автори відносять появу татуювань до більш раннього періоду в історії. Так, Кучинський А.В. вказує, що натільні малюнки з використанням фарбників, які вводились під шкіру з’явились в Європі на поч. ХІІІ ст. Їх використовували балаганні артисти, демонструючи перед публікою розмальоване тіло. В 1890 році популярність здобула француженка “Прекрасна Ірена”, яка виступала з показом своїх татуювань в публічних місцях, що вважалося за тих часів екзотичним видовищем.
Татуювання проникло і в злочинний світ, де воно використовувалось як засіб зв’язку і носій інформації. Татуювання стало