2) особисті – настановні татуювання, що розкривають риси біографії татуйованого, його відношення до різних видів діяльності, до правоохоронних органів, до протилежної (і не тільки) статі і т.д.;

3) сигнальні татуювання є своєрідними розпізнавальними знаками, які показують, що носій належить до тієї або іншої стійкої злочинної групи; крім того, вони можуть служити як засіб контакту між носіями, незнайомими між собою, але мають одне і те ж татуювання (з татуювань даного виду найбільш поширені персні (“перстаки”);

4) “злодійські” (тюремні) татуювання означають, що їх носій побував в місцях позбавлення волі, а також в спецшколі, спецПТУ, приймачі-розподільнику, виховній колонії; вони означають також, що носій знає тюремну субкультуру (закони і традиції і готовий їх дотримувати);

5) “професійні” татуювання позначають приналежність (або бажання належати) до якої-небудь злочинної професії;

6) пам'ятні татуювання наносяться на згадку про якісь особливо значущі для носія події, що мали місце у минулому;

7) сексуально-еротичні татуювання демонструють сексуальну орієнтацію.

Значна кількість татуювань наноситься насильно (вони називаються “нахабами”). Даний вид татуювань наноситься особам, що займаються статевими збоченнями, які були поміченими в крадіжці у “своїх,” тим що програли в карти, тим що не дотримали даного слова, доносчикам.

Як зазначає Александров Ю.К., останнім часом татуюються в основному особи молодіжного віку. Дорослі віддають перевагу не наносити або наносити їх на приховані ділянки тіла. Однією з причин відмови дорослих і досвідчених засуджених від нанесення татуїровок є небажання мати зайву особливу прикмету.[6,54].

Отже, татуювання це особлива відзнака, яка застосовується у злочинному співтоваристві для ідентифікації становища її носія у злочинній ієрархії. Також вона носить характер засобу передачі зашифрованих даних про особу злочинця.

Застосування методу словесного портрета

Опис людини за ознаками зовнішності здавна широко застосовують як дієвий інструмент для розшуку та розслідування. Однак тільки наприкінці XIX ст. завдяки науковим дослідженням французького криміналіста-антрополога А. Бертильона опис розшукуваної чи встановлюваної людини перетворився на спеціальну поліцейську систему під назвою "словесний портрет". її донині успішно застосовують у практичній діяльності працівники правоохоронних органів усіх держав світу. При цьому мають бути дотримані такі вимоги. 1. Повнота опису. Дотримання цієї вимоги досягають за рахунок всебічного дослідження всіх частин тіла та елементів зовнішності людини. Опис здійснюють з усіх позицій: описують форму, розмір, контур, колір, вагу та інші особливості людини. Опис необхідно здійснювати в анфас і профіль, бо частину елементів можна спостерігати тільки спереду, а частину — тільки збоку. 2. Системність, або послідовність, опису. Для дотримання цієї вимоги необхідно здійснювати опис від загального до окремого. Тільки за цієї умови опис легко запам'ятовується й містить необхідну сукупність ознак зовнішності. Спочатку в логічній послідовності описують анатомічні ознаки, потім функціональні й супутні. 3. Використання під час опису спеціальної термінології і єдиних понять. Дотримання цієї вимоги дає змогу уникнути розбіжностей в описі зовнішності. Описуючи зовнішність людини, різні суб'єкти — слідчий, оперуповноважений, дільничний інспектор міліції, експерт — мають користуватися загальноприйнятими довідниками. Для успішного застосування методу словесного портрета має бути єдиний понятійний апарат. У зазначеному методі використовують такі поняття: *  ознака зовнішності — характеристика людини в цілому чи властивість окремих елементів; *  елемент зовнішності — соматична частина людини (наприклад, ділянка носа, верхні або нижні кінцівки). Ознаки зовнішності людини за обсягом класифікують на загальні (що характеризують людину в цілому) та окремі (детальні); за ідентифікаційним значенням — групові (однаковий зріст, одна національність, однаковий вік) та індивідуальні; за умовами прояву — статичні (колір волосся, очей) і динамічні (хода, міміка, жестикуляція); за природою — постійні (що можуть виникнути в людини від народження і зберігатися протягом усього життя); тимчасові (які виникають і зникають з різних причин — волосся, зуби); необхідні (притаманні певній етнічній групі чи статі — вуса, борода в чоловіків, коси в жінок); випадкові (що виникли через певні обставини); природні (характеризують різні етапи розвитку людського організму — молочні чи постійні зуби тощо); штучні (що з'явились як результат зміни зовнішності — шрами, рубці, татуювання) [6,202]. Важливою умовою застосування словесного портрета є опис ознак зовнішності з урахуванням їх величини (розміру), форми, положення, а в окремих випадках — і кольору. Величина (розмір) — це кількісна характеристика людського тіла, його частин, елементів і деталей. Це може бути висота, довжина, ширина, глибина. Величина (за винятком зросту) подається у відносних одиницях через порівняння її з іншими частинами тіла. Як правило, величину визначають за допомогою три-, п'яти- або семичленної градації. Тричленну градацію здійснюють за допомогою трьох термінів: "малий", "середній" і "великий"; п'ятичленну — п'яти термінів (додаванням до термінів попередньої градації термінів "дуже малий", "дуже великий"); семичленну — за допомогою додаткових термінів "нижчий (менший) від середнього" та "вищий (перевищує) від середнього". Форма — це загальний вид елемента чи ознаки зовнішності, що визначається за допомогою відповідних геометричних понять (квадратний, кулеподібний, опуклий, угнутий, хвилястий, циліндричний, трикутний, ромбоподібний). Часто цю ознаку називають ще контуром, або конфігурацією. Положення — це розташування, як правило, окремого елемента зовнішності відносно інших. Розташуванням (у вертикальному чи горизонтальному напрямі) характеризується кожна описувана ознака зовнішності людини. Колір — це спектральна характеристика ознаки зовнішності (волосся, очей, шкіри). Для опису анатомічних (анатомо-морфологічних) ознак рекомендується дотримуватися такої послідовності: фігура в цілому, голова в цілому, волосся, обличчя в цілому, лоб, брови, очі, ніс, рот і губи, зуби, підборіддя, вуха, шия, плечі, груди, спина, руки, ноги. Під час описування власних і супутніх ознак людського тіла та