Сутність укладення договорів обумовлена самою природою конструкції договору як угоди і тому передбачає вираження волі кожної із сторін та її співпадiння.

У зв’язку з цим цей процес має розглядатися як сукупність стадії формування волі та її закріплення в умовах договору, що являють собою форму існування волевиявлення. Як зазначалося, правове регулювання починається зі стадії вираження стороною волі укласти договір, пропозиції. Все, що передує оферті, створити договір не може, за винятком зобов’язань із попереднього договору, якому законодавство надає правове значення окремого договору. Тому переписка сторін, протокол про наміри, інші акти, які є виявленням бажанням кожної із сторін або обох сторін укласти договір, не мають юридичного значення, якщо ці документи не підпадають під ознаки оферти та (або) акцепту [13,c.738-739].

У цьому випадку переговори та інші фактичні дії, які передують договору, визнаються лише обставинами, пов’язаними із його укладенням. У зв’язку з цим такі переддоговірні дії кваліфікують лише як доказовий характер дій, які не мають правоутворюючого значення. Матеріали, які передують укладенню договору, набувають правового значення у випадку його тлумачення для цілей з’ясування спільної волі сторін. При тлумаченні до уваги беруться, і зміст попередніх переговорів, і усталена практика відносин між сторонами, і подальша їх поведінка. Але практика застосування переддоговірних правочинів і відповідальність за ними не може виключати можливості визнання переписки і переговорів як правоутворюючих елементів переддоговірних правочинів.

У результаті укладення договору виникає договірний правочин, момент виникнення якого одночасно вважається моментом виникнення цивільних прав і обов’язків сторін цього правочину. З нього на відносини сторін поширюється дія норм закону, інших актів цивільного законодавства, що стосуються даного виду договорів.

При обміні акцепту на оферту він отримує правоутворююче значення, що характеризується позитивною відповіддю і досягненням згоди з усіх істотних умов договору. Як спільний вольовий акт домовленість (згода) досягається або шляхом безпосереднього спілкування (контакту) фізичних осіб чи представників юридичних осіб, чи вчинення розділених у часі дій сторін (направлення акцепту на оферту). І коли оферент одержує акцепт на свою пропозицію договір вважається укладеним. Це правило стосується так званих консенсуальних договорів, які вважаються укладеними в момент досягнення згоди сторін [6,c.190-191].

Винятком із цього правила, про правоутворююче значення отримання акцепту є те, що для певних договорів необхідне також передання майна (укладення реальних договорів) або вчинення іншої дії чи проведення державної реєстрації договору.

Вчинення конклюдентних дій (відвантаження продукції, надання послуг) з виконання зазначених в оферті умов договору, вважається акцептом при укладенні договору, якщо інше не передбачене законодавством або не зазначене в оферті. Вчинення таких дій означає і згоду на його укладення, і водночас, його виконання. Якщо акцептант зробив певні дії (виконав роботу, сплатив відповідну суму грошей), у межах строку для відповіді, вказаних в умові договору (безумовно і повністю) і які засвідчують його бажання укласти договір, тоді ці дії вважаються прийняттям пропозиції (акцептом).

Як і оферта, акцепт може бути відкликаний акцептантом однієї із сторін і втратити чинність, якщо повідомлення про його скасування оферент одержав до моменту або в момент одержання самого акцепту. В разі відкликання акцепту або не одержання відповіді від акцептанта протягом встановленого для цього часу оферент вважається вільним від обов’язків, що пов’язані з раніше зробленою ним пропозиції.

Особливістю акцепту полягає в тому, що його могли відправити своєчасно, але з вини органів зв’язку або з інших причин він надійшов до оферента із запізненням. А як відомо, закінчення строку для відповіді та її відсутність, оферент може розцінити як відмову від пропозиції і він уже уклав договір з іншою особою. З іншого боку акцептант є впевненим в тому, що своєчасно відправлений акцепт, оферент вже одержав і тоді він приступає до виконання договору, роблячи на це витрати. Тоді між сторонами має бути встановлено порозуміння на основі законодавства [15,c.442].

Так, якщо з одержаної із запізненням відповіді про згоду, видно, що вона була надіслана своєчасно, то тоді акцепт визнається таким, що запізнився, лише в разі, коли оферент негайно повідомить другу сторону про одержання відповіді з запізненням. Тоді такий акцепт вважатиметься новою пропозицією. Коли ж такого повідомлення оферент не зробить, то він має виконати укладений договір або відшкодувати збитки, заподіяні акцептантові через невиконання договору. Оферент може підтвердити чинність раніше зробленої пропозиції і втому разі, коли відповідь а неї запізнилася.

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від оферти і водночас стає новою пропозицією. Сторони в цьому разі міняються місцями: акцептант стає оферентом, а оферент – акцептантом, бо на нову пропозицію потрібна згода колишнього оферента. Тому акцептом не може вважатися згода, яка супроводжується застереженнями та контрпропозиціями. Ці переговори чи обмін листами між сторонами можуть тривати довго і завершитись або досягненням згоди, щодо умов договору, або закінчитись безрезультатно.

Розділ III. Особливості стадій укладення договору в різних договірних зобов’язаннях

Особливості укладення господарських договорів зумовлюється специфікою вираженою особливим суб’єктивним складом та обмеженням договірної свободи у господарських відносинах.

Відомо, що договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту. Якщо ж для укладення договору, крім згоди сторін, потрібна передача майна або вчинення іншої дії (реальний договір), то він вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії. Так, закріплено законодавством реальний характер договору енергопостачання, згідно з яким енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає енергію