теоретичних проблем в пошуку, виявлення, фіксації і дослідження джерел

інформації. Наукові положення, рекомендації та висновки дипломної роботи

можуть бути використані підручниках, а також практичних посібниках з

криміналістики, а також можуть застосовуватись на практиці при розкритті

та розслідуванні злочинів.

Зміст дослідження складається із вступу, трьох розділів та висновків.

У вступі визначається актуальність теми, обгрунтовується мета і завдання

дослідження, визначається об’єкт і предмет дослідження, методи і

теоретична основа дослідження.

У розділі І визначається поняття джерел криміналістичної інформації,

класифікація, розглядається їх роль та етапи при розкритті та

розслідуванні злочинів.

У розділі ІІ висвітлюються основні етапи роботи з окремими категоріями

речових джерел криміналістичної інформації – з гомологічними об’єктами,

слідами засобів злому, слідами-предметами і слідами-речовинами, слідами

транспортних засобів, зі слідами тварин, а також з мікрооб’єктами.

У розділі ІІІ досліджуються основні проблеми роботи з речовими

джерелами криміналістичної інформації, а також наводяться шляхи їх

вирішення.

У висновках підводяться підсумки дослідження.

Розділ 1: Сутність джерел криміналістичної інформації і організація

роботи з ними.

1.1 Поняття джерел криміналістичної інформації, їх класифікація.

Перш ніж розкрити поняття і зміст речових джерел криміналістичної

інформації, на мою думку, слушно було б спочатку розглянути саме поняття

криміналістичної інформації, яка використовується для розкриття і

розслідування злочинів.

Так, на сьогоднішній день на сторінках юридичної літератури, по суті, з

моменту зародження кримінально-процесуальної і криміналістичної науки

триває дискусія про поняття і різновиди інформації, що має значення для

боротьби зі злочинами. Проблема концептуальних основ інформації, що

використовується в розкритті злочинів, стала навіть предметом

спеціальної докторської дисертації Д.І.Сулейманова «Концептуальні основи

використання інформації у розкритті злочинів»[17.114] .

Зважаючи на це, проф. В.Д Басай вважає, що дана проблема не може бути

вирішена на досить високому рівні без урахування необхідності

вдосконалення предмета криміналістики.

А.Н.Алексеев, А.Н.Васильєв, А.І.Вінберг, А.Є.Колесниченко, І.Ф. Крилов,

Н.Н.Медведев, С.В.Мітрічєв, В.М.Натансон, В.І. Попов, М.А.Чельцов,

В.М.Шавер; Н.А.Якубович і багато інших пропонують у визначенні

криміналістичної інформації вказувати тільки докази; Ю.Ф.Бердічевський -

інформацію про злочин і осіб, що його здійснили, і докази; М.М.Видря і

М.Н.Любарський - речові докази і документи; В І. Гончаренко - інформацію

про злочин; В.Д.Грабовський і А.Ф Лубін - сліди і інформацію, що формує

систему доказів; В.Л.Довгий – джерела доказів і отриману з їх допомогою

інформацію; А.В. Іщенко -доказову інформацію; В.Я.Колдін - інформацію,

що стосується розслідуваних подій; Ю.І.Краснобаев - сліди злочинної

діяльності і докази.

Як бачимо, ставлення різних авторів до визначення суті і основних

різновидів криміналістичної інформації вельми неоднозначне, в зв’язку з

чим професор О.А.Кириченко піддав дану проблему спеціальному дослідженню

з метою уніфікації її термінологічних і сутнісних аспектів. Наведу

декілька загальних підходів до вирішення цієї задачі.

По-перше, потрібно розрізняти між собою джерела інформації і саму

інформацію, що отримується з їх допомогою. Звідси, встановлюють особисті

джерела і отримують від них інформацію за допомогою проведення з ними

певних процесуальних і непроцесуальних дій або їх комбінацій, збирають і

досліджують речові джерела інформації, але оцінюють і досліджують вже

інформацію, отриману як від особистих, так і речових джерел. Тому

потрібно визнати необгрунтованими такі словосполучення, що

використовуються до цього часу, як «використання мікрооб’єктів, слідів

запаху людини та інших речових джерел інформації в тих або інших цілях»,

«збирання одорологічної або іншої інформації» тощо.

По-друге, концепцію джерел інформації і самої інформації потрібно

розробляти стосовно боротьби як зі злочинами, так і з іншими

правопорушеннями, в тому числі і стосовно вирішення різноманітних

правових спорів і деліктів, нормативно-процедурного врегулювання

суспільних відносин взагалі. При цьому традиційно найбільш розробленим

варіантом даної концепції є кримінально-процесуальна концепція

інформації, положення якої можуть і повинні бути уточнені з урахуванням

особливостей нормативної процедури боротьби і з іншими правопорушеннями,

вирішення різних правових спорів і деліктів.

По-третє, інформацію залежно від методики і особливостей процедури її

отримання більш доцільно поділяти на декілька різновидів. Щоправда, в

цьому відношенні, безумовно, більш обґрунтовано орієнтуватися на

складові частини криміналістичної методики боротьби зі злочинами та

іншими правопорушеннями, а також на нормативний або позанормативний

порядок отримання інформації[17.115].

Отже, можна дійти висновку, що будь-які фактичні дані, які мають

значення для боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями і отримані

за допомогою складових частин криміналістичної (гласної) методики її

здійснення, називається криміналістичного інформацією (кримінформацією).

Що ж стосується джерел криміналістичної інформації, то на думку

вченого-криміналіста П.Д. Біленчука джерелами криміналістичної

інформації є матеріальні об’єкти в широкому їх розумінні, які причинно

пов’язані з подією злочину, оскільки остання розвивається в

матеріальному середовищі[8.334].

Відомо, що загальна властивість матерії – відображення, дозволяє всі

об’єкти предметного світу відносити до джерел.

Криміналістичну основу класифікації джерел являють теорія

криміналістичної ідентифікації і поняття криміналістичної тотожності.

Всякий об’єкт, який знаходиться в орбіті кримінального судочинства,

розглядається в аспекті його тотожності самому собі, іншими словами, чи

є він тим самим, що “був присутній” на місці злочину і відображає

інформацію про подію.

В свою чергу, матеріальні об’єкти, які взаємодіють у процесі злочину,

поділяються на особові і речові. Тому поділ джерел люди і речі – особові

і речові є найбільш досконалим. Особові і речові джерела принципово

відмінні:

а) особові джерела – це люди, які здатні мислити, наділені свідомістю та

ідеальним відображенням;

б) речові джерела – це об’єкти неживої природи, що мають нижчу форму

відображення – елементарну;

в) відображення особистого джерела суб’єктивне і завжди бідніше за

відображуваний об’єкт;

г) матеріальне відображення в зоні контактної поверхні адекватне

відображуваному об’єкту;

д) ідеальне відображення особового джерела латентне, заховане від

стороннього спостерігача, щоб його розкрити потрібне волевиявлення

суб’єкта;

е) відображення матеріального джерела найчастіше очевидне і доступне для

кожного стороннього дослідника.

Отже, матеріальні об’єкти доцільно поділити на особові і речові джерела,

тобто люди і речі.

Джерело, що містить інформацію про один вид відображення, називається простим. Якщо джерело одночасно несе інформацію про декілька видів

відображення, то воно називається складним.

Поняття “складне джерело” зустрічається в юридичній літературі. Його

використовують у теорії доказів, допускаючи існування доказів,

інформація яких отримана “із декількох першочергових джерел”. Такі

джерела названі “підсумовуючими” і віднесені до похідних доказів[8.338].

Ідеально відображає реальність тільки людина, яка наділена розумом і

свідомістю.