інформації – це обвинувачуваний, потерпілий, свідок, спеціаліст,

громадський позивач і відповідач. Вони зберігають відображення (сліди

злочину) у вигляді уявних образів – слідів пам’яті. Таким чином,

ідеальний слід – це суб’єктивний уявний образ, що називається слідом

пам’яті, він принципово відрізняється від матеріального сліду.

Джерела матеріальних відображень – це об`єкти матеріального світу,

головним чином, неживої природи, які елементарно відображають події

злочину, оскільки були “присутніми” під час його вчинення.

Вчені П.Д. Біленчук, О.П.Дубовий, М.В Салтєвський вважали за необхідне

об’єднати речові джерела в декілька груп:

1) предмети обстановки місця події (стілець, стіл, будова і т. п.);

2) об`єкти безпосереднього замаху (речі, цінності, гроші, транспортні

засоби, тварини);

3) об`єкти біологічного походження (тканини, органи людини);

4) засоби вчинення злочину (знаряддя, зброя, предмети, інструменти,

механізми, фізичні явища, сильнодіючі і радіоактивні речовини);

5) предмети, залишені злочинцем, учасниками злочину, на місці події

(недокурок, сірник, шапка, хустина і т. п.);

6) речі, що випадково потрапили на місце події або умисно залишені після

події злочину[8.336].

Професори В.Д.Басай та О.А.Кириченко вважать за доцільне виділити такі

групи речових джерел криміналістичної інформації:

Речові джерела інформації - трасосубстанції, тобто будь-які речові

джерела, що втягнуті у сферу злочинної діяльності (знаряддя злочину,

об’єкти злочинних дій, у першу чергу, ті, що зберегли на собі сліди

події злочину; гроші, коштовності та інші речі, що здобуті злочинними

діями; тощо), або інших речових джерел будь-якого агрегатного стану, що

можуть мати значення для боротьби зі злочинами, насамперед, своїми

морфологічними та якісно-кількісними властивостями (субстанції) чи

трасологічними ознаками (траси).

Речові джерела інформації - документи, тобто будь-які речові джерела,

що втягнуті чи не втягнуті у сферу злочинних дій і можуть мати значення

для боротьби зі злочинами у силу особливого характеру і способу фіксації

в них знакової чи образної інформації про людину або інші речові джерела

інформації.

При цьому, речові джерела інформації – документи, з точки зору характеру

і способу фіксації в них знакової чи образної інформації про людину або

інші речові джерела доказів можуть бути наступних різновидів:

1.Письмодокументи, що подані рукописними, машинописними, комп’ютерними,

друкарськими та іншими текстами письмової мови, у необхідних випадках із відповідними реквізитами: штампами, печатками та іншими посвідченнями.

2. Образодокументи у вигляді різного роду планів, таблиць, схем,

малюнків, картин та інших художніх зображень різної інформації. 3.

Фотодокументи, що представлені фотоплівками, діафільмами, діапозитивами,

фотокартками тощо. 4. Кінодокументи у вигляді кіноплівок та іншої

кінопродукції. 5. Відеодокументи, що представлені різного роду

відеозаписом. 6. Голографодокументи у вигляді різного роду голограм. 7.

Аудіодокументи, що представлені магнітофонними та іншими стрічками. 8.

Електрографодокументи у вигляді ксерокопій, факсокопій та інших

електрографічних копій письмо-, образо- і деяких інших різновидів

документів. 9. Електроннодокументи, що представлені електронними

записничками, пейджерами тощо. 10. Пластикодокументи, тобто різного роду

пластикові банківські картки, посвідчення та інші подібні документи. 11.

Комп’ютеро-документи у вигляді твердих або гнучких дисків (дискет),

лазерних дисків та інших зберігачів комп’ютерної інформації. 12. Інші

різновиди документів, що можуть з’явитися у міру розвитку інформаційних

технологій[17.124].

Зрозуміло, що найбільш поширеними речовими джерелами інформації є

сліди, які по своїй суті являють собою матеріальні і ідеальні продукти

механізму злочину, тобто результат взаємодії суб’єктів злочину між собою

і матеріальним середовищем.

Досліджуючи природу слідів, як речових джерел криміналістичної

інформації, деякі автори відзначають, що вони становлять собою

відображення властивостей предметів і явищ, які залишили їх. Так,

Н.Майліс пише, що „...під слідом необхідно розуміти будь-яке матеріальне

відображення властивостей речей і явищ, що дозволяє судити про ці

властивості”. Подібну думку висловлює Г. Грановський: „...слід

формується внаслідок взаємодії властивостей слідоутворюючого і

слідосприймаючого об’єктів” [13, с.145].

Інакше кажучи, сліди злочинів – це джерела інформації про події

минулого. Діяльність щодо виявлення, фіксації, дослідження, оцінки і

використання слідів-джерел інформації (фактичних даних) складає суть

розслідування. Отже, вміння “читати” сліди злочину – одне з головних

завдань співробітників правоохоронних органів. Загальновизнано, що сліди

є одним з самих ефективних засобів встановлення об’єктивної істини при

розслідуванні та судовому розгляді справ. Сліди, як основні джерела

інформації залишені на місці події, містять відомості про те, хто (що)

залишив (залишило) їх, як вони були залишені, і, нарешті, виходячи з

існуючої судової картини, що собою представляє подія злочину, тобто як

вона сталася, відбувалася і закінчилася.

Згідно з існуючою у науці про знаки (семіотиці) класифікацією сліди

належать до природних знаків, що відсилають до об’єкта (явища), який

залишив слід. У природному знаці зв’язок того, що позначає, з тим, що

позначається, побудовано на природних зв’язках і відносинах об’єктів та

процесів матеріальної дійсності, тобто на причинно-наслідкових зв’язках, в яких наслідок є знаком причини, на відношенні цілого й частини[40.42].

Наприклад, наявність волокон на об’єкті, що досліджується, пов’язаний p

одягом, з який контактував об’єкт, тощо.

Сліди в широкому розумінні – це всякі зміни в матеріальному середовищі,

пов’язані з вчиненим злочином, і є його наслідком. Вони виникають в

результаті взаємодії суб’єктів злочину з об’єктами матеріального

середовища і найчастіше сконцентровані на місці вчинення злочину.

Оскільки у взаємодію можуть вступати об’єкти біологічного походження –

люди, тварини, мікроорганізми і фізичні тіла неорганічного походження –

тверді, сипучі, рідкі та газоподібні, то вони по-різному відображають

один одного. Тверді предмети, які мають стійку зовнішню форму, копіюють

останню на слідосприймаючому предметі, що дозволяє ідентифікувати по

сліду конкретний об’єкт (сокиру, лом, стамеску). Сипучі, рідкі та

газоподібні тіла відображають себе через поділ цілого на частини,

оскільки вони не мають самостійної фіксованої зовнішньої форми. Таким

чином, криміналістична ідентифікація по слідах сипучих, рідких і

газоподібних речовин не можлива. У процесі порівняння таких слідів

встановлюється лише рід, вид і група речовини або їх якісно-кількісна

однорідність. Наприклад, визначається однакова група крові

порівнювальних зразків або однорідність викраденого бензину і зразка

бензину, який міститься в ємкості.

Розділ науки криміналістики, що вивчає закономірності утворення і

відображення в матеріальних слідах зовнішньої форми і внутрішніх

властивостей слідоутворюючого об’єкта називається трасологією (від

франц. La trass – слід і лат. logos – вчення).

Щодо розгляду слідів у