підозрюваного) у їх вчиненні, ми, звичайно, не маємо на увазі що всі ці

справи «на совісті» слідчих або оперативних працівників. Якщо фактичні

обставини справи та картина злочину відновлюються по слідах залишених злочином в пам'яті людей і на предметах матеріального світу, то

встановлення їх залежить не тільки від старань та практичних навичок

працівника, але і від ряду об'єктивних умов: по-перше, від озброєності

його криміналістичними прийомами, методами виявлення, фіксації і

дослідження доказів, від умілого використання засобів криміналістичної

техніки; по-друге, в значній мірі від того, в якому об'ємі і в якій

якості ці сліди збереглися до початку розслідування [40.10].

Дослідження причин недоліків і помилок дозволяє виділити три їх основні

групи:*

неотримання, втрата необхідної для правильного вирішення справи

інформації, особливо на досудовому слідстві, для якого найбільш

характерний саме елемент виявлення та збирання доказів;*

недостатньо повна перевірка достовірності зібраних доказів і

обґрунтованих на їх основі висновків як на досудовому слідстві, так і в

суді;*

побудова необґрунтованих, помилкових висновків із сукупності зібраних

по справі доказів.

Усунення цих причин, підвищення ефективності кримінального судочинства

вимагає комплексу заходів по вдосконаленню закону і практики його

застосування, засобів не тільки юридичних, але і організаційних,

кадрових, соціальних, тощо.

Для усунення названих вище недоліків, в першу чергу, необхідно:

1) розширити доказову базу в кримінальному судочинстві, забезпечити

отримання і використовування всієї можливої інформації, яка залишається

злочинцем;

2) удосконалювати методи дослідження, перевірки достовірності доказів,

особливо в судовому розгляді. Однією з актуальних задач є розробка

тактичних рекомендацій для судового слідства на базі криміналістичного

поняття слідчої ситуації, зокрема, таких нестандартних для цієї стадії

процесу способів дослідження доказів, як огляд місця події, перевірка на

місці достовірності свідчень допитуваних осіб, слідчий експеримент,

експертиза як засіб перевірки достовірності свідчень;

3) визначити критерії і реальні гарантії встановлення реальних обставин

справи.

Стверджуючи про розширення доказової бази, на основі якої розслідуються

кримінальні справи, ми не маємо на увазі залучення у кримінальний процес

яких-небудь нових, невідомих раніше чинному законодавству видів

доказів[40.14].

Пошуки, що робилися останніми роками (зокрема, у зв'язку з розробкою

проекту нового Карно-процесуального кодексу), дослідження ще раз

підтвердили, що складена в результаті багатовікового досвіду людства

система доказів є універсальною, допускає використовування в

кримінальному процесі будь-якої необхідної для вирішення справи

інформації. Інша справа - наскільки повно використовуються відомості,

які об'єктивно можливо одержати.

Однак, керуючись одним і тим же кримінально-процесуальним кодексом і не

допускаючи відступів від встановлених ним правил, один слідчий, що

оволодів майстерністю, не побоїмося сказати - мистецтвом роботи з

доказами, розкриє злочин, збере докази, необхідні для правильного

вирішення справи, а інший, що не володіє такими знаннями і досвідом, може не досягти необхідних результатів.

Розширення доказової бази в кримінальному процесі повинно відбуватися у

декількох напрямах. Два з них не вимагають яких-небудь нововведень. Вони

традиційні і потребують лише вдосконалення практики. Це:*

підвищення рівня роботи із пошуку, виявлення, фіксації джерел

інформації із застосуванням прийомів, методів і технічних засобів, що

розробляються криміналістичною (назвемо його криміналістичне

забезпечення процесу доведення);*

більш повне використання інформованості учасників процесу, перш за

все - потерпілого і обвинуваченого.

Одна з основних причин невиконання вимог закону про повне, всебічне і

об'єктивне дослідження обставин справи криється в обмеженості доказової

бази, в спробах вирішувати важливі питання за рахунок використовування

таких звичних слідчих дій, як допити потерпілих, свідків, підозрюваних і

обвинувачених. Проте подібні методи, які були (хоча і не завжди) цілком

ефективними, на сьогодні виявляються недостатніми. Зростання

професіоналізації злочинності, збільшення числа злочинів, вчинюваних

організованими групами,їх ретельна підготовка і приховування, приводять,

зокрема, до того, що потерпілі і свідки або нічого не знають про

злочинців (як це буває, скажімо, у більшості справ про терористичні

акти), або знають, але мовчать із страху перед злочинцями (наприклад, у

справах про вимагання) або через свою причетність до тих або інших

протиправних дій (у справах про злочини у сфері економіки) [40.16].

Якщо слідчий обмежується головним чином допитами потерпілих, свідків,

підозрюваних і обвинувачених, він ризикує не одержати всієї необхідної

інформації або опиняється практично в повній залежності від позиції

допитаних, які можуть підтвердити спочатку свої свідчення, а можуть і

відмовитися від них. Тому особливо важливо забезпечити пошук, виявлення

і залучення в процес об'єктивної інформації, яка не схильна до подібних

змін. Зрозуміло, не для того, щоб замінити свідчення живих людей (такі

свідчення необхідні, вони завжди фігуруватимуть практично в кожній

справі), а щоб розширити масив доказів за рахунок тих, які можуть мати

самостійне значення і дозволяють перевірити достовірність тих або інших

свідчень, підтвердити або спростувати їх. Маються на увазі, перш за все,

об'єктивні дані, що дозволяють судити про обставини, про механізм

злочину, а також речові докази. Ці дані і предмети можуть бути одержані

в основному в результаті таких слідчих дій, як огляд (місця події,

місцевості, приміщень, предметів і документів), огляд, обшук і виїмка.

При огляді місця події немає дрібниць. Незначний, на перший погляд,

предмет може виявитися надзвичайно важливим, а деколи і вирішальним.

Так, істотну роль в розшуку і викритті злочинців в деяких справах

зіграли пробки з фольги, якими були закупорені пляшки з вином і які

злочинець зривав зубами; шматок бинта зі слідами крові, згорнутий у

вигляді «пальця», яким, як з'ясувалося, був забинтований поранений

раніше палець злочинця; напівгнилий обривок квитка на літак, знайдений в одязі невідомого убитого, який дав можливість з'ясувати, звідки він

прибув, встановити його особу, знайти родичів і врешті-решт вийти на

слід вбивці тощо.

Практика дає немало прикладів, коли знайдені таким чином докази - «німі

свідки» - грають найважливішу роль в розкритті злочину, викритті винних,

а іноді і реабілітації людини, яку помилково запідозрили.

В той же час нерідко саме на первинному етапі розслідування, однією з

найважливіших задач якого є виявлення всієї доступної інформації про

злочин і злочинців, слідів злочину, тобто потенційних доказів, скоюються

істотні промахи, що тягнуть за собою втрату інформації.

В чому ж причини цього? Що потрібно робити, щоб