Сліпчук А.Р., Томашевський С.П. та Змеул Ю.В., які ніде не працювали,

були в нетверезому стані і на одежі котрих були сліди, схожі на кров.

Зненацька затримані як підозрювані і допитані працівниками прокуратури у присутності захисників, не маючи виправдної лінії» поведінки, вони після

недовгого заперечення визнали себе винними у вбивствах. їх показання

повністю збігалися з результатами огляду місця подій та способом

заподіяння потерпілим смертельних ушкоджень.

Таким чином, протягом однієї доби завдяки злагодженій, належним чином

організованій і скоординованій роботі були розкриті три вбивства, скоєні

в умовах неочевидності в нічний час у різних населених пунктах

Кіровоградської області [8.338].

Наведений приклад свідчить, що при оцінці будь-якого джерела інформації

про злочин перш за все необхідно визначити можливості його використання

для вирішення задач розкриття і розслідування даного діяння (у тому

числі по гарячих слідах). Зокрема, частину виявленої інформації можна

використовувати як докази (після відповідного процесуального оформлення)

або як інші криміналістично-значущі дані. При цьому джерела інформації

оцінюється з погляду її кримінально-процесуальної допустимості,

відношення до даної справи і значущості для вирішення задач

розслідування і попередження аналогічних злочинів. Інші

криміналістично-значущі об’єкти оцінюються з позиції можливості

використання інформації, яку вони несуть для вирішення різних пошукових

задач (пошуку нових носіїв і джерел доказів, розшуку осіб, що вчинили

злочин, зброї і знарядь злочину, викраденого майна та ін.).

В процесі оцінки речових джерел необхідно враховувати особливості

кримінальної справи, а головне, криміналістичні ознаки діяння, що

розслідується, характеристику слідів, а також первинні і подальші умови

реалізації завдань, які стоять перед слідством в умовах слідчої

ситуації, яка склалася. Саме вони (задачі слідства) багато в чому

зумовлюють напрям, форми, прийоми і способи дій слідчого при виявленні,

аналізі, оцінці і використанню процесуальної і іншої криміналістично

значущої інформації, а отже, і інформаційні основи розслідування

конкретного злочину.

Що стосується слідів, як найбільш поширених речових джерел

криміналістичної інформації, то вони являють собою відображення –

ідеальне або матеріальне, як наслідок вони мають такі властивості:

інформативність, індивідуальність і стійкість[42.161].

Інформативність означає, що будь-який слід може відображати три види

відомостей: 1) про зовнішню будову слідоутворюючого об’єкта і

відповідати на запитання: „Який об’єкт?”; 2) про механізм

слідоутворення, тобто свідчити про те, як виник слід; 3) про навички

суб’єкта взаємодії, тобто відповідати на запитання: “Хто діяв і які

використані прийоми?”.

Не слід забувати і про контактно-слідову взаємодію об’єктів, яка

характеризується тим, що в процесі формування слідового відображення

об’єкт, що утворює сліди, не тільки залишає їх на іншому — тому, що

сприймає сліди, а й у свою чергу фіксує на собі сліди впливу цього

іншого об’єкта. Отже, в умовах контактно-слідової взаємодії об’єкти

слідоутворення одночасно виступають в ролі як слідоутворюючого, так і

слідосприймаючого об’єкта. Внаслідок цього створюється єдина динамічна система контактуючих об’єктів (А?Б), що набуває нових інформаційних

якостей. Зазначене дає можливість розв’язувати складні ідентифікаційні,

діагностичні та ситуалогічні завдання шляхом призначення і проведення

судової експертизи зі встановлення факту контактної взаємодії об’єктів.

Індивідуальність слідів полягає в ототожненні об’єкта самому собі, в

неповторності сукупності зовнішніх ознак і властивостей, які має даний

предмет, його поверхня, що вступає у контактну взаємодію. Об’єкти

індивідуального виробництва завжди тотожні самі собі і неповторні.

Об’єкти масового виробництва, виготовлені на одному і тому ж обладнанні

за стандартною технологією, мають схожу зовнішню будову і рідко

піддаються криміналістичній ідентифікації. Ідентифікаційні ознаки для

таких масових об’єктів виникають внаслідок їхньої експлуатації і

утворення на них таких випадкових дефектів, як заглиблення, тріщини,

потертості, нашарування та ін.

Таким чином, вихідним пунктом індивідуальності речових джерел інформації

є їхні природні властивості і ознаки, а також особливості, що виникають

у процесі виготовлення (дефекти прес-форми, що відображаються на формі

масових об’єктів, приміром, гудзиків, цвяхів); або експлуатації –

вищербленість на лезі сокири, нерівномірна стоптаність підбора та ін.

Індивідуальність джерела залежить від якості відображення, яке пов’язане

із структурою об’єкта-носія інформації, силою контакту з іншими

об’єктами і видом енергії взаємодії. Тому речові джерела інформації,

можуть бути придатні і не придатні для ідентифікації. У кожному випадку

їх придатність визначається індивідуально[41.115].

Стійкість речового джерела інформації – це властивість об’єкта певний

час зберігати свою будову та інші індивідуальні ознаки, і нести певну

інформацію. Період, протягом якого об’єкт зберігає свої властивості та

ознаки, які дозволяють ототожнювати його, називається ідентифікаційним.

Оскільки всі об’єкти матеріального світу постійно змінюються, то

стійкість об’єктів треба розуміти як відносні властивості, коли зміни,

що відбулися, є такими, при яких річ залишається ще сама собою.

Звідси випливає, що речові джерела інформації в криміналістиці

дозволяють розв’язувати такі науково-практичні задачі, що виникають при

розслідуванні злочинів. А саме:

1. Проводити ідентифікацію осіб і предметів по слідах їх внутрішньої

структури.

2. Проводити групофікацію і класифікацію об’єктів як індивідуальних, так

і масового походження.

3. Встановлювати анатомо-фізіологічні особливості, притаманні людині,

наприклад, стать, зріст, вік.

4. Встановлювати механізм слідоутворення і пов’язані з ним обставини –

місце, час, вид енергії взаємодії, тощо [6, с.131-140].

1.3 Організація роботи з речовими джерелами криміналістичної

інформації.

Робота (або діяльність) — категорія соціальна. У тлумачних словниках її

інтерпретують, як «спосіб буття людини у світі, здатність її вносити

зміни в дійсність». Робота має соціально-перетворюючу направленість,

вона пов’язана із здатністю людини до вироблення цілеспрямованих змін в

матеріальному середовищі [47.583].

В нашому випадку поняття «робота» використовується в криміналістичному

аспекті і полягає у діяльності слідчого, експерта, спеціаліста, та

інших осіб, передбачених кримінально-процесуальним законодавством по

виявленню, збиранню, дослідженню і пред’явленню речових джерел як

доказів.

Організація роботи з речовими об’єктами включає в себе основні етапи

(стадії) діяльності працівників органів внутрішніх справ і суду,

експертів та ін.

Уніфікація термінології і переліку етапів роботи як з особистими, так і

речовими джерелами інформації має важливе значення для будь-якої

процедурної галузі юридичної науки. Власне традиційно ці проблеми

розроблялися криміналістами тільки щодо кримінального судочинства.

Причому спеціальне дослідження даної проблеми, проведене О.А.Кириченком,

П.П.Іщенком, М. Романовим та ін. показало наявність надзвичайно широкої

термінологічної і кількісної різноманітності етапів роботи з джерелами

інформації. Наприклад А. Н. Алексеев в цьому аспекті