виникнення, пізнання і використання доказів, Ю.Ф.Бердічевський - на

виникнення інформації про злочин і осіб, що його скоїли, виявлення такої

інформації з метою використання її як доказу; А.Н.Васильєв - на

виявлення, збирання і дослідження доказів; А.І.Вінберг - на виявлення,

збирання, фіксацію і дослідження доказів; М.М.Видря і МН.Любарський - на

виявлення, вилучення, фіксацію і дослідження речових доказів і

документів; В.І.Гончаренко - на збирання, дослідження і використання

інформації про злочин: В.Д.Грабовський і А.Ф.Лубін - на встановлення

слідів (пошук, виявлення, фіксацію і вилучення) і використання «слідової

інформації» для формування системи доказів; В.Л.Довгий - на збирання і

дослідження джерел доказів, оцінку і використання отриманої за їх

допомогою інформації; А.В.Іщенко - на виявлення, дослідження

використання доказової Інформації в боротьбі із злочинністю; В.Я.Колдін

на виявлення, витягання, фіксацію, передачу і дослідження інформації, шо

стосується розслідування події; А.Н.Колесніченко - на виявлення,

фіксацію і дослідження доказів; Ю.І.Краснобаєв - на виникнення слідів

злочинної діяльності і судове дослідження доказів [17, с. 117-118].

І.Ф.Крилов більш обґрунтованим вважає виділення таких етапів роботи з

джерелами інформації, як виявлення, збирання, збереження, фіксація і

дослідження доказів; М.А.Матусовський -виявлення, фіксація, вилучення і

дослідження слідів злочину; Н.Н.Медведєв - збирання і використання

доказів; С.В.Мітрічев і П.С. Єлькінд та ін. - виявлення, збирання,

фіксацій і дослідження доказів; В.М,Натансон - збирання і закріплення до

суду доказів; В.А.Образшв - збирання і дослідження інформації; В.І.Попов

- збирання і дослідження доказів; Н.Порубов - утворення, виявлення,

дослідження і використаиння фактичних даних про сліди злочинної

діяльності; Н.А.Селіванов - виникнення, збирання і використання слідів

злочину як доказів; МС.Строгович - виявлення і дослідження речових

доказів і слідів злочину; В.Г.Танасевич -виявлення, збирання і

дослідження фактичних даних; П.І. Тарасов-Радіонов - експертне

дослідження речових доказів; М.Чельцов -виявлення, закріплення і обробка

речових доказів; виявлення, збирання, фіксація і дослідження доказів;

В.М.Шавер - виявлення і дослідження доказів; А.Р.Шляхов - виявлення,

фіксація і дослідження речових доказів; И.А.Якубович - збирання і

досліджений доказів; і т.д. [17. 117-118] .

Як бачимо, окремі автори мали декілька варіантів даної концепції, і

нерідко одна і та ж термінологія по-різному тлумачилася тими або іншими

вченими, не кажучи вже про те, що сама інформація, її термінологія та

різновиди трактувалися досить неоднозначно.

Отже, необхідно не тільки чітко розмежовувати етапи роботи з особистими

і речовими джерелами інформації, але і враховувати термінологічні і

кількісні особливості етапів роботи з окремими різновидами речових

джерел інформації, наприклад, зі слідами і зразками запаху людини тощо.

Враховуючи вищенаведені думки вчених приходимо до висновку, що першим

(початковим) етапом роботи з речовими джерелами інформації є їх

збирання, яке може бути поділено на декілька елементів:

1. Пошук ймовірних місць знаходження речових джерел або вірогідних їх

носіїв.

2. Виявлення речових джерел у цих місцях або на їхніх вірогідних носіях.

3. Фіксація речових джерел.

4. Вилучення речових джерел.

5. Пакування речових джерел.

6. Зберігання речових джерел, оскільки треба знати, як зберегти навіть

належним чином упаковані речові джерела певної природи чи виду.

7. Транспортування речових джерел.

Так, якщо субстанції ґрунту з одягу підозрюваного та зразки ґрунту з

місця вчинення злочину будуть зібрані зі значним розривом у часі або

будуть до дослідження зберігатися у різних умовах (наприклад, у

холодильнику та при звичайній кімнатній температурі), то висновок про їх

різне мікробіологічне наповнення може бути зумовлений саме цими

порушеннями.

Документування, яке розглядається О.А.Кириченком як одна з форм фіксації

речових джерел і вказане у числі елементів збирання, фактично має більш

широке значення і має супроводжувати увесь процес не тільки збирання, а

іншої роботи з речовими та й з особистими джерелами [17.119].

З точки зору процесуального документування, то воно у першу чергу має

супроводжувати збирання речових джерел, отримання інформації від

останніх, а також від особистих джерел.

Таким чином, документування треба розглядати в якості особливого

проміжного етапу роботи з речовими джерелами, тобто такого, який у

процесуальній чи позапроцесуальній формі має супроводжувати цю роботу з

початку та до кінця та при цьому не повинен вказуватися у переліку

етапів роботи і речовими і з особистими джерелами. При цьому

позапроцесуальна робота з речовими джерелами протягом кримінального

судочинства має бути виключена, оскільки значно ускладнює процес

доведення за допомогою цих джерел з точки зору можливості появи від

сторони захисту та інших осіб таких небажаних питань:

Можливість протягом позапроцесуальної роботи з речовими джерелами їх

фальсифікації, що спростувати буде нелегко, оскільки залишається лише

допит осіб, які проводили цю роботу, а вони вже розглядаються яка

зацікавлені особи. У випадку ж процесуального документування можна

вивчити протокол процесуальної дії та допитати понятих, участь яких при

цьому обов’язкова.

Складність доведення об’єктивних умов проведення даної роботи, що може

знадобитися для експертного дослідження, при наявності умов -

додаткового чи повторного, для оцінки стану речових джерел, які надійшли

на це дослідження, а раніше були об’єктом позапроцесуальної

деструктивної роботи.

Збирання речових джерел здійснюється заради отримання за їх допомогою

(шляхом проведення відповідного дослідження) необхідної інформації.

Великі можливості у цьому відношенні мають різні види огляду

(процесуального: слідчого, експертного, судового; позапроцесуального),

відтворення обстановки та обставин події, звичайна та примусова виїмка

та обшук. Нетрадиційними способами отримання інформації від речових

джерел може стати пред’явлення їх для впізнання та деякі інші

процесуальні чи позапроцесуальні дії, складовою частиною яких, як

правило, є огляд чи особисте дослідження цього джерела[17.119].

Взагалі розрізняють дві основні форми дослідження речових джерел

інформації- особисте та експерте. Сутність особистого дослідження

полягає у тому, що суб’єкти, які ведуть боротьбу зі злочинами і несуть

відповідальність за якісне, всебічне та об’єктивне її ведення (слідчий,

суддя, прокурор у ролі слідчого), самі особисто досліджують речове

джерело з метою:

Отримати остаточну відповідь на ті запитання, вирішення яких не

потребує залучення спеціальних знань.

З’ясувати напрямок пошуку інших джерел інформації, необхідність

проведення експертного дослідження чи інших дій з цим джерелом, оцінити

та визначити напрямки використання інформації, яка була отримана за

допомогою цього джерела, та інші «можливості» даного речового джерела у

боротьбі зі злочином чи з іншими правопорушеннями.

Наступним,