Перешкоджання розслідуванню полягає, на її думку, в недопущенні відповідної доказової інформації в сферу карного судочинства та її використання в процесі розслідування. Перешкоджання розслідуванню здійснюється різними способами приховування злочину.

За змістовною стороною способи приховування злочину криміналісти поділяють на такі групи:

1) приховування злочину шляхом приховування інформації і/або її носія;

2) приховування злочину шляхом знищення інформації і/або її носія;

3) приховування злочину шляхом маскування інформації і/або її носія;

4) приховування злочину шляхом фальсифікації інформації і/або її носія;

5) змішані способи.

Саме приховування інформації полягає в неповідомленні слідчому про ті чи інші обставини розслідуваної справи або джерела інформації, необхідної для встановлення істини. Воно може здійснюватися як в активній, так і в пасивній формі.

До числа активних способів приховування належить приховування предмета посягання, речових доказів, грошей і цінностей, нажитих злочинним шляхом, інших об’єктів – джерел інформації; ухилення від явки в орган розслідування. Пасивними способами приховування є замовчування, недонесення, неповідомлення відомостей, що запитуються, відмова від дачі показань.

Знищення інформації можна поділити залежно від того, на що воно спрямоване, на знищення слідів злочину й знищення слідів злочинця. При цьому мається на увазі як знищення самої доказової інформації, так і її носіїв. Знищення може бути повним і частковим. Часткове межує з фальсифікацією, іноді виступає її способом.

Маскування інформації має на меті зміну уявлення про спосіб вчинення злочину, особистість винного, призначення об’єктів – носіїв інформації та їхнє коло.

Способами маскування можуть бути: –

переміщення об’єктів (наприклад, з того місця, де вони мають бути згідно з існуючими або передбаченими правилами, в інше місце, як це буває при порушенні правил збереження і руху документів); –

зміна зовнішнього вигляду суб’єкта злочину; –

створення видимості використання об’єкта не за призначенням; –

приховування паралельно вчиненими діями або процесами, що відбуваються.

Фальсифікація інформаціх – це підробка, створення помилкової інформації або її носія.

Існують такі способи приховування злочинів шляхом фальсифікації: –

завідомо неправдиве показання; –

– завідомо неправдиве повідомлення, заява, донос; –

– створення помилкових слідів та інших речових доказів; –

– повна або часткова підробка документів; –

– підміна, дублювання об’єктів; –

– часткове знищення об’єкта, переробка з метою зміни його зовнішнього вигляду й фальсифікації призначення.

Змішані способи приховування злочину представлені в слідчій практиці різними інсценуваннями або, за старою термінологією, різними видами симуляції обставин злочину.

Інсценування злочину – створення обстановки, що не відповідає події, яка фактично відбулась на цьому місці, що може доповнюватися погодженими з цією обстановкою поведінкою та неправдивими повідомленнями як виконавців інсценування, так і пов’язаних з ними осіб.

В основі інсценування злочину завжди лежить штучне створення матеріальних слідів події. Поведінка й повідомлення виконавця інсценування й пов’язаних з ним осіб, що мають на меті посилення впливу матеріальних слідів на слідчого, завжди є доповненням до них, хоча за часом можуть передувати їхньому виявленню та сприйняттю слідчим. Такими є випадки, коли виконавці інсценування самі повідомляють органу розслідування про виявлення ними ознак нібито вчиненого злочину або про припущення, які в них виникли щодо можливого проникнення до інформаційних систем.

Інсценування може мати такі цілі: –

створення видимості вчинення у визначеному місці іншого злочину й приховування ознак справжньої події; –

створення видимості події, що відбулася на даному місці, але не має кримінального характеру, для приховування вчиненого злочину; –

створення видимості здійсненого злочину для приховування фактів аморальної поведінки, недбалості та інших вчинків, які не мають кримінального характеру; –

створення неправдивого уявлення про окремі деталі фактично вчиненого злочину або про окремі елементи його складу: інсценування вчинення злочину іншою особою, в іншому місці, в інших цілях та з інших мотивів.

Інсценування можна класифікувати таким чином:

· за метою – приховування злочину; приховування некримінальної події;

· за об’єктом – інсценування злочину; інсценування некримінальної події; інсценування окремих деталей або окремих елементів складу злочину; інсценування інсценування;

· за часом вчинення – до вчинення злочину; під час вчинення злочину; після вчинення злочину або некримінальної події;

· за місцем – на місці злочину; на іншому місці;

· за способом легалізації – розраховані на виявлення за повідомленнями виконавця або пов’язаних з ними осіб; розраховані на виявлення сторонніми особами;

· за тривалістю впливу – розраховані на те, що справжня подія не буде виявлена взагалі; розраховані на отримання виграшу в часі або інших часових переваг перед слідством;

· за змістом – інсценування матеріальних слідів у поєднанні з відповідною поведінкою та повідомленням неправдивих відомостей.

Існують ще дві групи факторів, які спонукають до приховування злочинів сторонніх осіб і потерпілих. У слідчій практиці хоча й рідко, але трапляються випадки, коли стороння особа, приховуючи чужий злочин на прохання винного або за власною ініціативою, випадково його знайшовши, має на меті одержання підстав для наступного шантажу суб’єкта злочину. При цьому шантажист прагне “матеріалізувати” отриману ним інформацію про злочин, приховуючи від органу розслідування речові докази винуватості об’єкта шантажу.

Приховування злочину з боку потерпілої особи можна очікувати у випадках:

1) коли злочин носить ганебний для даної особи характер, що свідчить, наприклад, про такі її якості, як нечесність, судимість (при викраденні досьє). Потерпілий може розцінювати злочин як ганебний і такий, що наносить істотний збиток його репутації в силу визначених поглядів, поширених у даному середовищі. Саме так сприймаються розкрадання коштів з банків – як підрив фінансового авторитету й вразливості системи інформаційної безпеки. Тому потерпілий нерідко надає перевагу прихованню вчиненого проти нього злочину для того, щоб зберегти репутацію;

2) коли розкриття злочину загрожує самому потерпілому;

3) в силу бажання особисто звести рахунки з винним.

Спрямованість