Головні методи одержання зазначеної інформації: безпосереднє спостереження при проведенні допиту та виконанні інших слідчих дій;бесіда; аналіз дій допитуваного при скоєнні злочину: метод експертних оцінок, тобто аналіз свідчень про особистість допитуваного, одержаних від осіб, які його знали раніше;психологічний експеримент (спостереження за поведінкою допитуваного в спеціально створених умовах — обстановка допиту, факти і обставини злочину, про які він свідчить, тощо).

З метою вивчення особистості допитуваного, встановлення та підтримання з ним психологічного контакту психолог Л. Б. Філонов пропонує методику контактної взаємодії.

Методика передбачає шість стадій такої послідовності:

1) накопичення згоди;

2) пошук спільних або збіжних зацікавлень;

3) вибір принципів та якостей, які пропонуються для спілкування;

4) виявлення якостей, небезпечних для спілкування;

5) індивідуальний вплив та адаптація до партнера;

6) вироблення загальних правил та взаємодія.

Взагалі. З точки зору психології власне ситуація протидії розслідуванню з боку допитуваної особи перш за все зумовлюється специфічними станами, що зазнають такі особи. Найбільш характерні:

- тривога, страх розплати, наступного покарання. Звідси виникає депресія, погіршення самоконтролю, пригнічення психіки. Ці стани перешкоджають встановленню психологічного контакту;

- побоювання, що про злочинну поведінку дізнаються рідні, близькі, сусіди, співробітники. Ці стани виникають у випадку, коли для злочинця небайдужі моральні оцінки його оточення. В багатьох випадках такий стан сприятливий для слідства;

- страх втратити волю, звичний образ життя, можливість опинитись серед злочинців. Допитуваний вважає, що відмова від звинувачення та дачі правдивих свідчень може йому допомогти;

- якщо це член злочинної групи,— побоювання помсти з боку інших членів групи, співвіднесення його показань з психологією злочинної групи;

- невизначеність —коли допитуваний не має можливості передбачити ситуацію, керувати нею (невідомо, яку інформацію має слідство, до яких дій вдасться слідчий). Цей стан зручний для застосування психологічних та тактичних прийомів;

- щире каяття та жаль про скоєне. Стан максимально сприятливий для встановлення психологічного контакту;

- «розкутість» — коли в напруженій ситуації допитуваний зовнішньою розкутістю намагається зняти напруженість.

- агресія, ворожість до співробітників дізнання та слідства, свідків, потерпілих, інших осіб. Ця позиція суттєво утруднює контакт.

На основі вказаних станів, як правило, розвивається так звана «захисна домінанта» — вогнище негативного збудження в головному мозку, яке актуалізує будь-яку відмову від спілкування, неприйняття логіки міркувань, істероїдні реакції.

До різновидів дій при захисній домінанті відносяться «докази поведінки», тобто дії, що опосередковано підтверджують причетність до злочину: створення неправдивого алібі; під­готовка інсценівок; невмотивований та раптовий від'їзд, втеча; спроба спрямувати дізнання та слідство по невірному, шляху; прояв підвищеного інтересу до розслідування; розповсюдження вигаданих чуток про особу злочинця; демонстративність поведінки; заперечення фактів, що навіть не мають відношення до слідства; зізнання в причетності рідним, близьким, випадковим особам; спроби підкупу та умовлянь потерпілих, свідків; підшукування осіб для дачі неправдивих свідчень; прояв поінформованості про деталі злочину; ухилення від явки в міліцію, від контактів із співробітниками органів внутрішніх справ; багаторазові повернення (навіть легендовані) на місце злочину.

У випадках протидії (особливо свідомої) з боку допитуваного доцільно реалізувати деякі специфічні прийоми впливу, а також варіювати умови проведення допиту.

Слідча практика показує, що найбільш ефективним тактичним прийомом при проведенні допиту є, перш за все, переконання. Під час протидії слідству насамперед необхідно спробувати переконати особу , яка протидіє слідству, стати на шлях правди. Тільки якщо переконання не дає позитивних результатів, слід застосовувати

Переконання — це процес логічного обгрунтування думок для досягнення згоди між допитуваним і слідчим.

Як правило, ситуація допиту носить емоційно насичений характер. А саме така атмосфера полегшує застосування навіювання — впливу, побудованого на переживанні сильних емоційних станів, що знижує критичність сприйняття. Використання інформації за таких умов звичайно пов'язується з проблемою обману допитуваного чи його дезінформації, дезорієнтації. Безсумнівно, обман, як активна дія, пов'язана з повідомленням неправдивої інформації або з перекручуванням істини, неприпустимий. Дезорієнтація ж не спрямована на викривлення фактів. Це — своєрідне використання достовірної інформації в психологічно насиченій ситуації допиту, в якій ці достовірні факти можуть набути в очах допитуваного особливого значення та суб'єктивно свідчити про більшу, ніж в дійсності, поінформованість слідчого про взаємозв'язок подій у справі. Сутність переконання полягає полягає в тому, що особа, яку слідчий переконує, має відмовитись від неправильно обраної лінії поведінки в прцесі слідства та на допиті зокрема.

Як тактичний прийом переконання частіше використовується в слідчій практиці у разі дачі неправдивих свідчень, у випадку обмови і самообмови.

Виходячи із засобів одержання і доказового значення, інформація може бути поділена на три групи. Перша - відомості, одержані процесуальним шляхом, вони мають доказове значення та закріплені у відповідній документації. Друга -це відомості, отримані непроцесуальним шляхом (бесі­ди, телефонні запити тощо), які стосуються головним чином особи допитуваного. Третя - інформація, одержана оперативним шляхом, яка не має процесуального значення.

Слідчий будь-яку інформацію може продемонструвати, назвати її джерело, повістити при допиті і, нарешті, лише згадати про неї в бесіді з допитуваним.[9]

Щодо першого виду інформації, то вона може бути повідомлена будь-яким способом.

Інформація другого виду може бути реалізована як шляхом ознайомлення з нею допитуваного, так і шляхом простого згадування про неї при допиті. Реалізація інформації третього виду можлива