4. Використання ефекту раптовості.

Суть прийому полягає у несподіваності (для допитуваного) появи фактів та обставин, які доказують неправдивість його свідчень. Цей прийом не зводиться до емоційної напруженості, оскільки раптово подана інформація може мати переконуючий вплив на розумову, раціональну сферу особистості, схиляючи допитуваного до усвідомленої необхідності давати правдиві показання.

5. Прийом «припущення легенди».

Його реалізація полягає в створенні таких штучних умов проведення допиту (у процесуальних межах), котрі здаються допитуваному досить природними, але є легендованими з боку слідства. Наприклад, допитуваний одержує можливість ознайомитись з «таємною» інформацією, які міститься в паперах, що знаходяться на столі слідчого в момент вигаданої відсутності його у кабінеті, розміщення у кабінеті слідчого речей та предметів, тотожних тим, які фігурують в справі як розшукувані, але не фігурують як докази, «випадкове» залишення віч-на-віч співучасників після одержання одним з них «вірогідних» повідомлень від слідчого.

6. Прийом «вільної розповіді».

При використанні цього прийому допитуваному надається можливість в оповідній формі детально, без обмежень часу і деталізуючих запитань, викласти всю послідовність подій. Протягом усієї розповіді слідчий аналізує інформацію, відшукуючи протиріччя, на які в подальшому спрямовує допит. В цьому випадку досить інформативними є обмовки, паузи, повтори, які робить допитуваний. Для ефективного змістовного аналізу доцільно використовувати техніку звукозапису.

7. Послідовність пред'явлення доказів.

Прийом використовується в тому випадку, коли слідчий має декілька доказів, що спростовують свідчення допитуваного. Наприклад, якщо у слідчого є у розпорядженні знаряддя вбивства, деякі вкрадені й вилучені при обшуку речі, негативна характеристика на звинуваченого з місця роботи, слідові відбитки взуття на місці злочину, то. враховуючи, що ефективність використання прийому збільшується при побудові пред'явлення доказів у міру зростання їх впливу на до­питуваного, наявні докази доцільно наводити у такій послідовності: негативна характеристика — слідові відбитки — вкрадені речі — знаряддя вбивства.

8. Пред'явлення контрдоказів.

Прийом передбачає спростування кожного неправдивого свідчення конкретним доказом, який заперечує це свідчення. Наприклад, заперечення присутності на місці злочину відразу ж спростовується висновком експертизи про залишення відбитків пальців. Наступне свідчення про знаходження в певний час у певному місці спростовується відповідними повідомленнями свідків тощо.

9. Поєднання форсованого (прискореного) та уповільненого темпів допиту.

Дія цього прийому заснована на тому, що інтенсивна зміна темпу запитань не дозволяє допитуваному скрупульозно обмірковувати варіанти відповідей і концентрувати увагу на деталях, які характеризують неправдивість свідчень. При цьому рекомендується малозначущі запитання вимовляти в повільному темпі, а викривальні суттєві факти та обставини — у різкому прискореному темпі. Цей прийом створює передумови для підвищення емоційної напруженості. Нав'язуваний темп бесіди при допиті порушує індивідуальну ритміку допитуваного, створює негативне збудження у корі великих півкуль, внаслідок чого бурхливо розвивається втома нервових центрів, знижується свідомий самоконтроль за поведінкою, мовою тощо.[9; 41]

З точки зору психології прояви протидії допитуваних можливі при їх обумовленні малоусвідомлюваними станами, до яких належать негативізм, упертість, несамостійність та дії по навіюванню.

Негативізм – невмотивована протидія переконуючому впливу слідчого, що проявляється в активній (свідомо неправдиві свідчення) та пасивній (відмова відповідати на запитання взагалі) формах.

Упертість — це вмотивована протидія, за якої поведінка пояснюється неправдивими, без об'єктивного обгрунтування, доводами, головним чином, самовиправдовувального характеру.

Несамостійність — це відмова від дачі або дача неправдивих свідчень під безпосереднім впливом зацікавлених осіб (прохання, побажання, накази тощо).

Дії по навіюванню протікають при крайньому безвіллі допитуваного, при якому неправдиві свідчення, що даються під впливом зацікавлених осіб, сприймаються як власні, внутрішньо засвоєні.

У подібних випадках психологи рекомендують використовувати прийоми впливу:

· асоціація за суміжністю. Демонстрування місця події або його фотографії асоціює спогади про власні дії, ознаки, переживання допитуваного;

· схожість-подібність речей, об'єктів, що безпосередньо не стосуються справи, але подібні, схожі дійсним об'єктам, також збуджує аналогічні (на момент події) переживання:

· контрастність. Демонстрування протилежних за якостями предметів, об'єктів, ведеться бесіда про контрастні властивості предметів, явищ, подій (здоров'я — хвороба тощо);

· перифраза. Повторення своїми (іншими) словами проблемної, неправдивої, спірної інформації про подію злочину;

· демонстрація «незаповненості». Акцентування, підкреслювання розірваних зв'язків у показаннях, білих плям у версії, відсутності фактів, відомостей про осіб тощо;

· інерція. Створення настрою максимальної захопленості з бесіді на сторонні теми, а потім — різке запитання стосовно справи. Під час допиту нервовозбуджених осіб цей перехід може бути згладженим, поступовим.

Допит — це складний акт комунікативної взаємодії, за якої професійна майстерність співробітника значною мірою зумовлена не тільки рівнем його професійної підготовки та досвідом роботи, але й наявністю певних психологічних здібностей до цього виду діяльності.[9; 45]

Висновок

Таким чином, протидію попередньому розслідуванню можна визначити як своєрідний вид соціальної діяльності, який являє собою систему цілеспрямованих дій у перешкодженні повному, всебічному та об'єктивному розкриттю та розслідуванню злочинів. У цьому полягає сутність протидії, що являє собою динамічне явище, "крокує в ногу" з часом та враховує всі його особливості. Злочинність змінюється якісно, у бік вчинення більш жорстоких та зухвалих злочинів, витонченості їх форм, тяжкості наслідків.

За таких умов працювати по-старому, старими методами означає програти битву зі злочинністю, ледве її почавши. Звідси - нагальна потреба правоохоронних органів у розв'язанні проблеми боротьби з протидією їх діяльності у розслідуванні злочинів. Отже постала необхідність розробки конкретних рекомендацій, прийомів та методик практичної діяльності та впровадження їх у повсякденну діяльність правоохоронних органів для підвищення її ефективності