З розвитком суспільних відносин і їхнього законодавчого регулювання поступово сформувався блок правових норм, порушення яких підвергало суспільство великій небезпеці. Так було визначене коло діянь, названих злочинами. На їхнє здійснення людей найчастіше штовхає спокуса швидко і без особливих зусиль задовольнити свої примхи суспільно небезпечним шляхом і при цьому залишитися безкарним. Дана обставина продовжує стимулювати правоохоронні органи на вживання заходів по розробці нових методів боротьби зі злочинністю, по використанню найбільш ефективних засобів пошуку і встановленню осіб, що порушили кримінальний закон.

Оскільки людина, як і будь-який ссавець, має індивідуальний запах, що має властивість залишатися в місцях його перебування, то виникла ідея використовувати це явище для пошуку злочинця по запаху. У 1696 році в німецькому місті Гильдеогельме з ініціативи відомого криміналіста Ганса Гросса вперше була створена служба собак, навчених несенню патрульно-постової служби.5 жовтня 1908 року в Петербурзі утворилося "Всеросийское общество поощрения использования собак в полиции и сторожевой службе"[4].

Використання собак для пошуку і виявлення злочинців внесло позитивний вклад у боротьбу з карними проявами, однак не вирішило проблеми в повному обсязі. Сліди не зберігалися довго, і в умовах міста пророблення їх не давало бажаного ефекту.

Дана обставина зменшила ентузіазм у прихильників службового собаківництва в правоохоронних органах. Крім того, позначилися відомі історичні події: Жовтнева революція 1917 року з її політичними перетвореннями. Однак ніщо не зупинило процесу використання людиною пошукових якостей собаки. Так, під час Великої Вітчизняної війни ці вірні друзі дуже здорово допомагали нашим бійцям у пошуку вибухових речовин, при розмінуванні будинків, житлових кварталів, доріг, великих ділянок місцевості.

У той час можливості використання нюхових здібностей собак були все-таки порівняно обмеженими, жадали від учених пророблення ідеї створення штучного аналізатора запаху. У зв'язку з цим у 50-і роки в колишньому СРСР після успішних дослідів по застосуванню методів масспектрометрії і газової хроматографії в молекулярній біохімії були створені прилади, що дозволяли проводити найтонші дослідження газових тіл.[5] Здавалося, що наука встала на поріг розкриття природи нюху і створення "штучного собаки". У науковій літературі повідомлялося про прилад, що дозволяє сприймати запах при концентрації ПРО,00001%. З його допомогою можна знайти запах бензину, фарби, лаку, аміаку, деяких кислот, а також свіжих яблук і бананів.[6] Однак безумовно революційні відкриття в науці чуда не зробили. Створені на основі зазначених методів прилади були здатні ідентифікувати тільки моно запахи (випару рідких і твердих речовин), у той час як запахи живих організмів дослідженню не піддавалися. Ідентифікація запахів живих організмів залишилася пріоритетом самих тварин. Цей факт сприяв більш об'єктивній оцінці нюхових здібностей собак і цілеспрямованому їхньому застосуванню.

У 60-і роки у вітчизняній криміналістиці визначилися три основних напрямки використання запаху:

розшук особи, що зробила суспільно небезпечне діяння, по їхньому запаховому сліду;

відшукання предметів злочинного зазіхання чи предметів, що підлягають визнанню як речові докази й володіють індивідуальним запахом злочинця чи потерпілого;

установлення групової приналежності джерела походження твердих, рідких і сипучих речовин, що володіють властивостями запаху.

У перших двох напрямках використовувалися спеціально підготовлені службово-пошукові собаки, у третьому - інструментальні методи. Разом з тим продовжувалися дослідження як в області одержання нових технологій інструментального дослідження запахів, так і в області удосконалювання методів використання здібностей тварин.

У 1965 році група радянських вчених і практиків уперше запропонувала метод криміналістичної одорології, що полягав у тім, щоб консервувати вилучені з місця події запахи і використовувати службово-пошукових собак для встановлення осіб (джерел запаху) по їх речах, предметам, запаховим слідам і іншим об'єктам, що знаходилися в контакті з ними. У 70-і роки цей метод отримав широке поширення в ГДР, Угорщини, Болгарії й інших країн. За наказом МВС Угорської Народної Республіки запахові сліди вилучалися по кожному конкретному злочину і зосереджувалися, у спеціалізованих колекціях - запахових банках. Починаючи з 1979 року в НКЦ МВС СРСР проводилися дослідження з удосконалювання методу криміналістичної одорології. Нові рішення по збору і виділенню запахових слідів одержали 6 авторських посвідчень, а проведені на їхній основі дослідження мали позитивний результат.

Для перевірки практичної значимості й одержання об'єктивної картини використання методу криміналістичної одорології наказом міністра внутрішніх справ Латвії в 1976 році в Юрмалі була створена експериментальна одорологична лабораторія, що займалася збором, консервуванням і збереженням запахових слідів, вилучених з місця події, а також ідентифікацією консервованого запаху з запахом, вилученим у підозрюваних, з використанням собак - детекторів. Позитивний досвід діяльності даної лабораторії підтвердив правильність і перспективність наукового пошуку. Це дало поштовх створенню наприкінці 80-х років подібних лабораторій у Вільнюсі, Москві й інших містах колишнього СРСР.

В даний час накопичений багатий досвід практичної діяльності одорологічних лабораторій, що дозволив внести істотний вклад у справу боротьби зі злочинністю. Так, по завданнях органів внутрішніх справ і прокуратури Московської одорологічної лабораторії проведено близько 500 досліджень, багато з який використовувалися при розслідуванні кримінальних справ.[7] По запитах слідчих органів МВС РБ у лабораторіях Вільнюса і Москви проведено вже більше 5 одорологичних досліджень, що також мали позитивну оцінку при розгляді кримінальних справ у суді.

Для виробництва одорологічних досліджень безпосередньо в Республіці Бєларусь у 1994 році за