наказом міністра внутрішніх справ у структуру ЭКЦ включена одорологічна лабораторія. У її задачі, крім інших, входить також проведення з ініціативи оперативних і слідчих працівників ідентифікації запаху, відібраного у осіб, що перевіряються. У перспективі планується здійснення наукових досліджень по удосконаленню одорологічних методів ідентифікації запаху. Однак відсутність у нашій республіці достатньої кількості літератури про досягнення в області одорології не дозволяє практичним працівникам правоохоронних органів одержати повний обсяг зведень і глибоко оцінити перспективи використання одорології в розкритті і розслідуванні злочинів. З метою розширення кругозору читачів і введення їх у проблеми одорології я спробував показати напрямки використання досягнень одорології в розкритті і розслідуванні правопорушень.
ІІ.2 Поняття і сутність криміналістичної одорології.
Одорологія як наука виникла в 50-х роках XX століття в результаті розвитку молекулярної біології, хімії, електроніки й інших природних наук. Сам цей термін відбувся від латинського слова odor - "запах, почуваю запах" і грецького слова logos - "навчання, наука". Отже, у буквальному значенні під одородогією варто розуміти науку, що вивчає закономірності утворення, виділення, поширення і сприйняття запаху.
Трохи раніше навчання про нюх, що цілком тепер охоплюється поняттям "одорологія", називалося "ольфакторикой" і походило від латинського слова olfactus - "запах" для позначення науки про нюх.
Предметом одорології є запах: механізм його утворення, поширення і сприйняття, а також психофізична природа нюху. Як видно, одорологія досліджує досить широкий спектр явищ і нагромадила за короткий період свого існування чималий багаж необхідних знань. У предметі одорології можна виділити три основних елементи: процес формування запаху; сам запах; процес сприйняття запаху, чи нюх. Кожний з названих елементів має свій напрямок дослідження. Питання, пов'язані з запахом і нюхом, у даний час вивчені досить глибоко. Проблема утворення валаха поки залишається нерозкритої, однак у цьому напрямку ведуться кропіткі дослідження.
У різних країнах учені по-різному підходять до визначенню термінів "нюх" і "запах". Так, у нас до нинішнього часу під запахом розумілася "властивість чого-небудь, сприймане нюхом".
Біологи визначають запах як властивість речовини, що випаровується на повітрі, викликати у тваринних організмів специфічне роздратування нервових закінченнь органів нюху.
Трохи подвійно представляє запах Р.X.Райт. На його думку, "запах має два значення. По-перше, цим терміном визначають властивість матеріальних об'єктів - фізичних тіл тваринного, рослинного і мінерального походження, що полягає в безупинному відділенні (випари) у зовнішнє середовище дрібних часток даного об'єкта. По характеру цієї властивості устанавлюють швидкість випару і класифікують речовини на летучі і звичайні. По-друге, терміном "запах" визначають суб'єктивне сприйняття (відображення), що виникає у людини внаслідок впливу часток речовини, що пахне, на нюхові рецептори".[8]
Очевидно, що перше визначення Р.Х. Райта виражає сутність лише однієї зі сторін процесу утворення запаху, а саме - виділення речовини, що пахне, матеріальними об'єктами. Іншою стороною цього процесу є формування (виникнення) речовини, що пахне, зокрема, у живих організмів. Друге визначення характеризує не що інше, як нюх (його поняття буде дано нижче).
Так само неповно розкривають сутність запаху і два попередніх визначення, тому що вони виражають усього лише його властивості впливати на нюхові рецептори. Неточність цих визначень виявляється при розкритті природи запаху, особливо таких його властивостей, як розсіювання, подільність, стійкість і інші, у результаті чого висвічується наступна логічна помилка: властивість має властивості. Виходить, що в названих визначеннях запах розглядається не як явище природи, а як істотна характерна ознака якогось іншого явища.
На погляд багатьох авторів і на мій також, правильний підхід до визначення запаху як предмета матеріального світу обрали фахівці НКЦ МВС Республіки Бєларусь. Запах людини ними визначається як "генетично (спадково) обумовлені по своєму складі і постійно відтворені організмом летучі речовини, що виявляються в пітожирових виділеннях і крові людини"[9]. Іншими словами, запах -це беззупинно продуцируема і виділювана біологічнимими організмами чи випаровуєма речовина, що випаровується фізичними тілами, що володіє стійкими характеристиками, здатна впливати на нюхові рецептори тварин і викликати визначені відчуття.
Вченими встановлено, що з трьох мільйонів відомих нам органічних сполук запахом володіють тільки 20%. Однак це ще не означає, що інша її частина не виділяє ніяких речовин. Можливо, ці виділення залишається нейтральними для нюху людини і тварин. При вивченні властивостей запаху впливати на органи нюху був визначений запаховий поріг, під яким розуміється така кількість речовини, що пахне, у навколишнім середовищі, нижче якого запах не відчувається. Гранична концентрація обчислюється кількістю молекул запаху в одному кубічному сантиметрі повітря. Наприклад, собака реагує на запах масляної кислоти при концентрації 9 тисяч молекул, в той час як людина - при концентрації 7 мільйонів молекул на один кубічний сантиметр повітря. Спеціально натренований собака розпізнає речовину при наявності 700 молекул в одному кубічному сантиметрі повітря. Нюхові здібності собаки перевершують людські в середньому в 800 тисяч разів.[10]
При вивченні такої властивості запаху, як летючість, було встановлено, що молекули запаху можуть поширюватися в просторі лише тоді, коли їхня молекулярна вага не перевищує 260-300 одиниць. Якщо молекулярна маса перевищує зазначені межі, тоді молекули органічних і неорганічних з'єднань здобувають якість мікрочастинок.
Крім названих вище властивостей, запах володіє і такими властивостями, як дифузія - взаємопроникнення різних запахових часток, при якому не міняється їхня індивідуальність, постійність процесу виділення, під яким розуміється безупинне виділення випарів речовини, що пахне, їх джерелами; відносна стійкість - незмінність хімічної структури молекул запаху в умовах навколишнього середовища (за винятком випадків впливу на запах більш реактивного середовища, чим та, у якій