Відносна стійкість запаху підтверджується результатами тривалих експериментів і багаторічних досвідів. Один з них проводився в 1956 році фахівцями криміналістичного інституту німецької народної поліції МВС ГДР. Він полягав у тім, що з підкладки захисного костюма, розташованої в області пройми рукава, був зібраний запах. Зазначеним костюмом власник довгий час не користався і зберігав його в підвалі в упакованому виді. По зібраному запаху була зроблена вибірка з використанням спеціально підготовленої службово-пошуковї собаки, що потім із упевненістю вказала на хазяїна костюма.

У той же час криміналістична практика має приклади, коли нетривале збереження речей, що носяться, утрудняло вибірку їхніх власників. Так, у 1988 році в Ростовській школі удосконалення працівників службового собаківництва проводився експеримент, максимально наближений до реально виниклої ситуації в роботі кінологів. У випробуваного вилучалися ношені довгий час синтетичні носки, що упаковувалися в поліетиленовий пакет і містилися в сумку. Впродовж двох тижнів з використанням зазначеного об'єкта проводились вибірки джерела запаху. Менш 20% вибірок мали позитивний результат. Підсумок експерименту наштовхнув на припущення про те, що причину тут потрібно шукати в декількох напрямках. По-перше, на хід експерименту могло вплинути середовище, у якому знаходились молекули запаху в момент їхнього відділення від запахоносія. Мається на увазі те, що забруднення, сприятливі температурні умови (30 - 40 градусів по Цельсію) і механічні впливи при носінні сприяли руйнуванню молекул запаху. По-друге, синтетичний матеріал має низькі адсорбентні якості. По-третє, поліетиленове упакування не зберігає запах, вона лише сповільнює на якийсь час процеси конверсії і дезодорування (природного випару і впливу атмосферного озону). По-четверте, пітожирові виділення ділянок тіла, що мають волосяний покрив, відрізняються від ділянок, не покритих волоссям (долонь рук, ступнею ніг), що по складу є більш рідкими. Можливі й інші напрямки пошуку причин. Як би те ні було, а результати обох експериментів безсумнівно виводять на проблему вивчення природи запаху: що із себе представляє молекула запаху і як вона утвориться.

З погляду органічної і неорганічної хімії запахові молекули неживої матерії - це частки самої речовини, виділювані в результаті випару.) Науці відомо, що випару піддаються як рідкі, так і тверді речовини в процесі їхнього нагрівання до відповідної температури, при якій внутрішнє коливання молекул речовини стає таким, що дозволяє їм відокремлюватися, переборюючи внутрішнє притягання молекул. Структура молекул речовини в даному випадку не змінюється. Такі молекули несуть повну інформацію про хімічний склад джерела запаху. Дані речовини, що пахнуть, прийнято називати монозапахами. Тут своєї досконалості досягли дослідники парфумів і ароматизованих препаратів, використовуваних у парфумерній і харчовій промисловості. У Японії ведуться розробки по створенню біотелевизора з екраном, що імітує запахи, що відповідають зображуваному на екрані сюжету. У засобах масової інформації повідомлялося про те, що останнім часом у московському інституті педіатрії успішно застосовується в лікувальних цілях метод ароматерапії. Він полягає в збагаченні повітря приміщення лікарняних палат ефірними оліями лікарських трав.

Створено чимало різних приладів, що реагують на ті чи інші монозапахи. Деякі з них успішно використовуються в криміналістичних цілях. Наприклад. "Трупоискатель". чи "Детектор Банегарда", розроблявся в інституті криміналістики ЧССР. У колишньому СРСР цей прилад був удосконалений і випускався за назвою "Пошук — 1". Він складається з порожнього щупа з отворами, насоса й індикаторного пристрою. За допомогою насоса через отвори в щупі втягується повітря з запахами розкладання трупа і його частин і подається в індикаторний пристрій. У ньому мається ватняний тампон, змочений 6-процентним водяним розчином оцтово-кислотного свинцю. У залежності від концентрації в повітрі сірководню індикатор здобуває колір від ясно-коричневого до чорного.[11]

Для визначення пар етилового спирту, що можуть міститися в повітрі, видихуваному з легень правопорушників, що перевіряються, чи водіїв транспортних засобів, використовуються спеціальні індикаторні трубки ("СИТ"). Крім того, для рішення задач криміналістики успішно застосовуються такі прилади, як "Електричний ніс", "Електронний слідопит" і інші. Принцип дії і методика їхнього застосування описані в роботі Е. Палкиса.

Крім апаратів, заснованих на методах маспектрометрії і газової хроматографії, останнім часом за кордоном знайшли широке, застосування прилади, у яких використовується метод рухливих іонів. Це детектори пар вибухових речовин GVD в і РD 6,а також детектор пластикових вибухових речовин і трінітратолуола Plastio.

Усе сказане вище пов'язано з використанням монозапахів, аналіз і синтез яких науково доступний. Однак проблема вивчення запаху здобуває свою гостроту. З погляду біології, тут виникають питання, пов'язані головним чином з тим, що є основою запаху живих організмів, відкіля бере початок його формування, як відбувається процес виділення запаху. Далеко не на всі ці питання сучасна наука дає відповідь. Очевидний той факт, що якщо удасться виявити основу речовини тварин, що пахне, то розкриється перспектива інструментального дослідження запаху, виділюваного живими організмами, стане доступним виробництво ідентифікації джерела запаху за допомогою приладів. А поки необхідно використовувати найбільш дешевий, економічний, відносно невибагливий, один з найефективніших, надійних і універсальних аналізаторів запаху природний нюх собаки й інших тварин.

Питання про те, як формується молекула запаху, до кінця наукою не вивчено. Однак на підставі уже відомих фактів, встановлених у результаті дослідів і наукових досліджень, можна припускати, що запахова клітка зароджується в надрах живого організму.

Запах тварин, зокрема людини, являє собою дифузійний букет виділюваних