частині, де йдеться про ознаки недобросовісної конкуренції шляхом порушення особистих немайнових прав учасників підприємницької діяльності. Варто також назвати "Основи законодавства України про охорону здоров'я". Так, ст. 6 Основ закріплює право громадян на охорону здоров'я. Ст. 9 дає перелік випадків обмеження особистих немайнових прав громадян, пов'язаних із станом їх здоров'я. В ст. 78 встановлені обов'язки медичних і фармацевтичних працівників по дотриманню особистих немайнових прав громадян. Зокрема, медичні працівники зобов'язані дотримуватися вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю. Ст. 80 передбачає встановлення цивільно-правової відповідальності за порушення законодавства про охорону здоров'я.
Необхідно підкреслити, що найважливіші особисті немайнові права врегульовані Конституцією України.
Особливо потрібно звернути увагу на ст. ст. 27—33. В цих статтях закріплюються права людини на життя, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканність, на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на свободу пересування та вільний вибір місця проживання.
Закріплення в Конституції особистих немайнових прав має велике значення для розвитку законності в Україні, але сказати, що закріплення цих прав в Основному Законі вирішує всі проблеми їх захисту, не можна. Підтвердженням цієї думки є проект ЦК України, в якому особистим немайновим правам фізичних осіб присвячується окрема книга (друга), яка складається з трьох глав (19, 20, 21), у яких вміщено 46 статей. У главі 19 йдеться про загальні положення щодо особистих немайнових прав фізичних осіб. У главі 20 закріплюються природні права фізичних осіб, а в главі, 21 вирішуються права, що забезпечують соціальне буття фізичних осіб.
Нагальна потреба регулювання особистих немайнових прав ЦК України передусім пояснюється тим, що законами України деяким органам та їх посадовим особам надана можливість втручатися у сферу дії особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб.
Так, Законом про оперативно-розшукову діяльність (ст. 8) надано право підрозділам, що проводять таку діяльність, знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби одержання інформації, контролювати телеграфно-поштові відправлення, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно і відеозйомок, оптичних та інших технічних засобів. Але не секрет, що при застосуванні всіх цих форм втручання не виключена можливість правопорушень.
Зрозуміло, без чіткого цивільно-правового регулювання відносин, що можуть виникнути в сфері дії особистих немайнових прав, гарантії захисту цих прав немає. Дозволяючи тим чи іншим органам втручатись в особисті немайнові відносини, в законі повинен бути не тільки дозвіл на таке втручання, а й дана відповідь на запитання, хто і в якому розмірі повинен буде відшкодувати заподіяну таким втручанням шкоду. При цьому потрібно створити таку систему засобів по захисту порушених прав, яка б діяла швидко, ефективно і справедливо, потребувала щонайменше затрат душевних сил і коштів потерпілого.
Види особистих немайнових прав.
Як зазначалося, різні особисті немайнові відносини мають неоднакове призначення. Це потребує різноманітних засобів їх регулювання. У зв'язку з цим особисті немайнові права пропонується об'єднати у три правових інститути: права на немайнові блага, втілені у самій особі; права на особисту недоторканність, свободу, охорону життя і здоров'я; права на недоторканність особистого життя 1. Погоджуючись із таким розподілом особистих немайнових прав, вважаємо за необхідне виділити ще один їх правовий інститут - права на захист від протиправного втручання в сферу особистого життя.
Інститут права на немайнові блага, втілені у самій особі. До цього інституту відносяться права: на ім'я (найменування); на знак для товарів та послуг (знак обслуговування); на честь, гідність та ділову репутацію; на власне зображення.
Право на ім'я. Це право потрібно розуміти не тільки так, що кожна фізична та юридична особи мають право якимось чином називатися. Таке розуміння занадто вузьке і не відображає змісту цього права. Право на ім'я забезпечує індивідуалізацію суб'єкта цивільного права, надає йому право вимагати, щоб його називали цим іменем. Ніхто не може користуватися цим іменем, або привласнювати його. Хоча в Цивільному кодексі немає статті, яка б регулювала відносини, що виникають при наданні чи зміні імені (ці питання регулює сімейне або адміністративне право, але окремі статті (9, 10, 11, 23 та ін.) ЦК України виходять з того, що кожний суб'єкт цивільних правовідносин має своє ім'я.
Право на товарний знак (знак обслуговування) розглянуто в главі "Право інтелектуальної власності України". Право на честь, гідність та ділову репутацію. Честь і гідність – це важливі духовні нематеріальні блага, втілені у самій особі громадянина або юридичної особи. Честь - це певна соціальна оцінка громадянина або юридичної особи, яка визначається вчинками, виробничою діяльністю та поглядами конкретної особи в контексті норм суспільного життя. Гідність - це самооцінка особою своїх ділових, моральних та інших соціальних якостей. Існують певні об'єктивні критерії при визначенні честі і гідності, які підлягають оцінці на предмет и порушення чи не порушення.
Ділова репутація - суспільна категорія, дуже близька до честі і гідності. Вперше термін "ділова репутація" був введений в Основах цивільного законодавства" колишнього Радянського Союзу в 1991 p. Введення цього терміна було пов'язане із введенням норм щодо запобігання недобросовісної конкуренції та реклами в підприємництві. Як і честь та
гідність, ділова репутація базується на певній суспільній оцінці фактичних ділових якостей виробників (фізичних або юридичних осіб).
Право на власне зображення. Закон передбачає, що цим правом наділена фізична особа. Тільки громадянин може прийняти рішення про зображення своєї особи, опублікування, відтворення і розповсюдження твору, в якому він зображений. Ніхто, крім нього, не вправі вирішувати