Поняття майна.
У цивільному праві термін “майно” вживається в кількох значеннях. Під майном розуміють певну річ або їхню сукупність, у тому числі гроші і цінні папери. Саме про таке майно йдеться, наприклад, у нормах, які визначають об'єкти права власності, порядок захисту права власності, предмет договорів дарування, майнового найму, позики тощо. Під майном розуміється також комплекс речей. Таким майновим комплексом є підприємство, як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівельні споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та послуги (фірмові найменування, знаки для товарів і послуг) та інші виключні права, якщо інше не передбачено законом або договором.
Підприємство у цілому, або його частина, можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, пов'язаних з установленням, зміною та припиненням речевих прав. Терміном “майно” охоплюється також сукупність майнових прав, які належать певній особі. У такому значенні майно вживається у нормах, направлених на захист будь-яких майнових прав особи, наприклад, у нормах про охорону майна громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим, а також про відповідальність юридичної особи. Таке поняття майна відрізняється від поняття сукупності майнових прав і обов'язків особи. У такому розумінні термін “майно” використовується у нормах, що визначають частку не тільки майнових прав, а й обов'язків юридичних осіб і громадян, наприклад, у нормах щодо наслідків реорганізації юридичних осіб, спадкоємства, коли до правонаступників переходять не лише права, а й обов'язки.
Класифікація речей. Майно.
Речі є основним видом об'єктів цивільних прав. З погляду цивільного права, до них належать засоби виробництва, предмети споживання, предмети природи як у натуральному стані, так і створені людською працею, оскільки вони можуть служити для задоволення потреб людини. Речі, не придатні для такого задоволення, не можуть бути об'єктами права. Не можуть ними бути і речі, якими людина взагалі не володіє (наприклад, планети, невідкриті елементи природи тощо). Отже, під речами у цивільному праві мають на увазі всі предмети матеріального світу, які можуть задовольняти певні потреби людини і бути в її володінні.
Держава встановлює відповідні правила поведінки людей стосовно тієї чи іншої речі. На цій основі виникає термін “правовий режим речей і майна”. Він є умовним (ніякого правового режиму речей насправді бути не може) і встановлюється не для речей, а для поведінки людей щодо тієї чи іншої речі (майна), зокрема щодо порядку володіння, користування, способів і меж розпорядження речами.
Речі, залежно від особливостей їх правового режиму, поділяються на такі види: засоби виробництва і предмети споживання, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилучені з цивільного обороту; індивідуально визначені і родові; замінні і незамінні; споживні і неспоживні; подільні і неподільні; головні і приналежності; плоди і доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери, нерухомі та рухомі речі.
16 січня 2003 р. Верховна Рада прийняла новий Цивільний кодекс України. Цивільний (громадянський) закон держави — це перший і найголовніший закон після Конституції. У ньому закріплені, юридичне оформлені основні права і обов'язки особи - громадянина.
Частина 1 ст. 269 ЦК обгрунтовано стверджує: «особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом». Надзвичайно важливим і цінним є положення, яким визначається, що права особи не лише надаються державою, законом, а належать їй від народження. А ч. 2 ст. 25 цього Кодексу визнає: цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження; а у окремих випадках вона є у зачатої, але ще не народженої дитини (наприклад, право на спадок — ч. 1 ст. 1222 ЦК). Отже, право надається особі не законом, не державою. Закон лише юридичне оформлює, закріплює право особи, яким є забезпечувана суспільством «можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку в сфері свого приватного життя» (ст. 271 ЦК).
Новим ЦК детально регламентуються всі сфери сучасного суспільного життя об'єкти і суб'єкти цивільних прав та обов'язків, право власності і особисті немайнові права особи, право інтелектуальної власності та зобов'язальне право, види зобов'язань і спадкове право.
На позитивну оцінку заслуговують положення Кодексу, які регулюють всі види підприємницької діяльності (статті 113—166), а також види договірних зобов'язань (статті 626-1129).
Не можна визнати задовільним визначення поняття майна у ст. 190 ЦК. «Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки». Без визначення суспільної сутності речі вона не може визнаватися майном. Дикі тварини і птахи - речі, але вони не є майном. Не є і не можуть бути майном космічні речі — планети, зірки, астероїди, супутники тощо. Майном у цивільному праві і законодавстві називаються речі, створені працею людей для задоволення певних потреб, які мають вартість, ціну і попит. Матеріальні речі, що не мають цих властивостей, не визнаються і не можуть визнаватися майном. Розподіл матеріальних речей на майно і не майно має суттєве юридичне значення як предметів злочинів майнових (статті 185—198 КК України) і злочинів немайнових (статті 200, 216-217. 239-243, 245-246, 248-249 КК України). Взагалі правовий статус майна і речей, які не є майном, різний.
Не можуть визнаватися майном також юридичні обов'язки. Майнові обов'язки, по-перше, не речі, а, по-друге,