про включення і виконання ліцензійної угоди;

про встановлення факту використання об’єкта промислової власності;

про винагороду авторів винаходів і промислових зразків та корисних моделей і про право компенсації за порушення авторських прав;

про визнання охоронного документа недійсним, а також спірні питання, що стосуються питань охорони промислової власності.

Практика розгляду спірних питань у судах загальної юрисдикції підтверджує існування відповідних труднощів, пов’язаних переважно з відсутністю практики і відповідної кваліфікації судів у сфері інтелектуальної власності, зокрема патентного права.

Важливою подією у становленні прав інтелектуальної власності стало підписання Паризької конвенції з охорони промислової власності (Paris Convention for the Protection of Industrial Property) – першої міжнародної угоди у цій сфері діяльності.

Ця Конвенція є цікавим і унікальним явищем у сфері міждержавних відносин. За період чинності Конвенції з карти земної кулі зникло немало держав. Виникло кілька десятків нових. Людство пережило дві світові війни, безліч локальних, поділ на антагоністичні воєнно-політичні угруповання, «холодну війну» тощо.

Паризька конвенція з охорони промислової власності була підписана одинадцятьма країнами 20 березня 1883 року в Парижі (Франція). У статті, що присвячена патентам, яка поміщена на початку 23 тому (1896 р.) енциклопедії Брокгауза, відзначається, що країнами-засновниками Конвенції були: Бельгія, Бразилія, Іспанія, Франція, Італія, Португалія, Сальвадор, Швейцарія, Голландія, Сербія. Пізніше до них приєдналися Гватемала, Велика Британія, США, Туніс, Екватор.

Конвенція кілька разів переглядалася і уточнювалася: 14 грудня 1900 р. – Брюссель, 2 липня 1911 р. – Вашингтон, 6 листопада 1925 р. – Гаага, 2 червня 1934 р. – Лондон, 31 жовтня 1958 р. – Лісабон, 14 липня 1967 р. – Стокгольм. Остання, на даний час, зміна вносилася в текст Конвенції 2 жовтня 1979 р.

Паризька конвенція передбачає, що держави-члени можуть укладати між собою окремі спеціальні угоди. Ці угоди можуть охоплювати окремі питання промислової власності. Зрозуміло, що згадані спеціальні угоди мають узгоджуватися з положеннями Паризької конвенції і не суперечити їй. Слід пам’ятати, що країни-учасниці Паризької конвенції утворюють Паризький Союз з охорони промислової власності. За станом на 1 січня 1993 р. учасниками Паризької конвенції були 108 держав світу.

СРСР приєднався до Конвенції в 1965р. З цієї нагоди мала місце постанова Ради Міністрів СРСР №148 від 8 березня 1965 р. «Про приєднання СРСР до Паризької конвенції з промислової власності». Більш ніж через три роки після цієї дати було видано Указ Президії ВР СРСР від 19 вересня 1968 р. «Про ратифікацію Стокгольмського акту Паризької конвенції з охорони промислової власності і Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності».

Заявою Прем’єр-міністра України В.Фокіна від 26 серпня 1992 р. була підтверджена чинність на території України Паризької конвенції.

Органами Паризького Союзу є Асамблея і Виконавчий комітет. Кожна країна-член Паризького Союзу, яка приєдналася, принаймні, до адміністративних і заключних положень Стокгольмського акта 1967 р., вважається членом Асамблеї. На 1 січня 1993 р. членами Виконавчого комітету були представники 26 держав.

Конвенція становить собою порівняно невеликий документ, що складається з 30 статей.

Конвенція містить важливі положення, що стосуються винаходів, товарних знаків, промислових зразків, корисних моделей, фірмових найменувань, вказівок місць походження та запобігання недобросовісній конкуренції.

Основні положення Конвенції можна розподілити на три категорії: національний режим, право пріоритету та загальні правила. Отже, коротко розглянемо ці категорії.

1.Положення про національний режим, іншими словами – «про при рівняння Конвенції» означає, що стосовно охорони промислової власності кожна з держав-членів зобов’язана надавати громадянам інших держав-членів таку саму охорону, яку вона надає своїм громадянам.

2.Конвенцією передбачається право пріоритету стосовно винаходів, корисних моделей, товарних знаків і промислових зразків. Користуючись правом пріоритету, заявник на підставі правильно оформленої першої заявки, яка була подана в одній з країн-членів Конвенції, клопотати про одержання охорони на об’єкт промислової власності в будь-якій іншій державі-члені. Стосовно винаходів і корисних моделей таке клопотання має подаватися протягом 12 місяців, а стосовно промислових зразків і товарних знаків – протягом 6 місяців від дати подання першої правильно оформленої заявки. Запам’ятаємо: цей пільговий строк у патентознавстві відомий як «конвенційний пріоритет». Наступні заявки в інших країнах на ці самі об’єкти промислової власності вважються як такі, що подані на дату подання першої заявки.

Можливо, саме завдяки конвенційному пріоритету Конвенція існує так довго. Якби не було конвенційного пріоритету, то ситуація могла б бути такою. Запатентований у певній державі винахід у точному розумінні слова вже не є «новим» і його можна було б вважати не патентоспроможним в іншій державі. І оскільки запатентувати одночасно винахід у кількох державах – справа непроста, то норма про конвенційний пріоритет відповідає інтересам заявників з країн-учасниць конвенції. Оскільки Конвенція вигідні всім, то вона так довго і існує.

Слід мати на увазі, що патентування – досить дорогий процес. Протягом періоду конвенційного пріоритету заявник може визначити економічну доцільність закордонного патентування. Образно кажучи, - щоб не викидати гроші на вітер.

3.Щодо загальних правил, яких мають дотримуватися всі держави-члени Паризької конвенції, то з цієї нагоди слід відзначити такі положення.

3.1.Найбільш важливими аспектами Конвенції щодо патентів є такі: Конвенцією встановлено принцип незалежності один від одного патентів, виданих у різних країнах-учасницях.

3.2.За винахідником зберігається право бути названим у патенті.

3.3.Якщо продаж запатентованого виробу чи виробу, що виготовляється запатентованим способом, підлягає забороні чи обмеженням згідно з національним законодавством, то це не визнається як підстава для того, щоб визнати патент недійсним.

3.4.У певних межах Конвенція дозволяє державам-членам запроваджувати законодавчі заходи, які передбачають видачу примусових ліцензій. Ця норма спрямована