У такому випадку компетентним державним органом видається примусова ліцензія.

Конвенція передбачає і анулювання патенту. Воно застосовується тоді, коли видача примусової ліцензії недостатня для запобігання зловживанню.

4.Порядок подання заявки і реєстрація товарних знаків визначається в кожні й державі-члені її національним законодавством.

5.Промислові зразки мають охоронятися в кожній державі-члені.

6.Статтею 8 Конвенції встановлено, що фірмові найменування охороняються в кожній державі-члені і без обов’язкової подачі заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака.

7.Щодо вказівок місць походження товарів, то Конвенція передбачає, що держави-члени вживатимуть відповідних заходів проти прямого чи непрямого використання неправдивих вказівок особи виготовника, промисловця чи торгівця.

8.Стаття 10-біс Конвенції вимагає, що держави-члени Паризького Союзу зобов’язані забезпечити громадянам країн ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

9.Згідно з Конвенцією, кожна країна зобов’язана мати спеціальну службу у справах промислової власності (іншими словами – державне патентне відомство).

10.За винятком тих положень Стокгольмського акта 1967 р., яких повинні дотримуватися всі держави, Конвенція надає кожній державі-члену Паризького союзу свободу дій щодо національного законодавства з питань промислової власності.

Кажуть, ніби автори Паризької конвенції сподівалися, що настане той час, коли в світі буде видаватися єдиний патент. Очевидно, ця мрія здійсниться ще нескоро. Але певна дистанція на шляху гармонізації патентного законодавства різних країн світу все ж таки пройдена.

Право на об’єкти промислової власності, а також охороняються державою. Це означає, що фізичні або юридичні особи мають право на правову охорону винаходів, промислових зразків і товарних знаків та знаків обслуговування в Україні або в державах, які підписали угоду про створення Міждержавної організації з охорони промислової власності. Такі ж права мають іноземні фізичні або юридичні особи на підставі міжнародних договорів України.

Автором об’єкта промислової власності (винаходу, промислового зразка, раціоналізаторської пропозиції) визнається фізична особа, творчою працею якої створено ці об’єкти. Якщо винахід створено спільною працею кількох фізичних осіб, усі вони визнаються співавторами і мають однакові права, які визначаються укладеною ними угодою.

Не визнаються авторами фізичні особи, які не внесли особистого творчого вкладу у створення винаходу, надали автору тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу або сприяли оформленню прав на винахід та його використання.

Необхідно зазначити, що об’єкти промислової власності мають багато спільного між собою у правовому відношенні і відрізняються від інших об’єктів прав інтелектуальної власності. Їх право забезпечується видачею патенту, який охороняє права на об’єкти, які є результатом творчої діяльності.

Авторові винаходу належить право авторства, яке є невідчужуваним особистим правом. Це авторство охороняється безстроково. Власником патенту на винахід чи промисловий зразок може бути:

Автор (співавтори) винаходу чи промислового зразка;

Спадкоємець (спадкоємці) автора (співавторів);

Фонд винаходів України, якщо автор передає виключне право на використання винаходу державі;

Роботодавець, якщо між автором винаходу чи промислового зразка та роботодавцем укладено договір про відступлені автором права на патент. У цьому випадку автор має право на використання винаходу чи промислового зразка у власному виробництві;

Інша фізична або юридична особа, якій автор (співавтори) за договором передав право на одержання патенту до внесення винаходу чи промислового зразка до Державного реєстру винаходів України або до Державного реєстру промислових зразків України.

Варто зазначити, що на об’єкти промислової власності видаються охоронні документи,які засвідчують особисту власність тих, на чиє ім’я видано ці документи.

Право на винахід засвідчується у формі патенту, авторства на винахід, пріоритету винаходу та виключного права на використання винаходу в Україні. Патент на винахід діє від дати реєстрації винаходу в Державному реєстрі винаходів України, але не більш як 20 років від дати надходження заявки до Держпатенту України.

Термін «патент» латин. походження («патент» - відкритий). Протягом століть він застосовувався в різних країнах у торговельній, фінансовій та юридичній термінологіях. Його сутність розкривається в законодавстві кожної окремої країни, де є свої особливості в деталях побудови патентних систем. Але одночасно існують деякі спільні ознаки, що дають змогу визначити поняття патенту незалежно від того, у якій країні діють правила щодо нього.

Після видачі патенту патентовласник отримує виключне право, що забезпечує монополію або інше комерційне використання винаходу чи промислового зразка. Патентовласник згідно із законом може заборонити будь-якій особі використовувати об’єкт патенту без спеціального дозволу. У випадку порушення виключного права патентовласник може через суд примусово стягнути плату за використання винаходу або промислового зразка.

Проте виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за її межі.

Дія патенту обмежена не лише в просторі (на певній території), а й у часі, що досягається фіксацією в законі тривалості існування виключного права. У різних країнах ці строки неоднакові і коливаються від 15 до 20 років. У європейських країнах (Бельгія, Франція, Нідерланди) строки дії патентів становлять 20 років, в Австрії, Німеччині, Швейцарії – 18, у Китаї, Канаді і деяких інших країнах – 17, у Великобританії – 16, в Японії та Італії – 15 років. Дія патенту визначається не лише юридичними нормами, а й об’єктивними закономірностями технічного прогресу. З розвитком техніки і появою нових, більш досконалих, рішень відбувається моральне старіння попередніх досягнень. Застарілі конструкції, технологічні процеси немає потреби