Правильно, послідовно та вичерпно сформульовані питання є найважливішою частиною постанови (ухвали) про призначення та проведення експертизи, оскільки без них неможливо одержати повний та обґрунтований висновок експерта. Постановкою питань експерту суд визначає характер експертизи, її напрямок і обсяг, а нерідко й методи дослідження. Т.В. Сахнова правильно звертає увагу на те, що не будь-який факт, який здатна встановити сучасна наука, може бути предметом судової експертизи, а лише такий, який: а) апробований експертною практикою та для встановлення якого розроблені відповідні методики; б) може мати значення для справи, що розглядається судом [28, с.155].

Судова та слідча практика дозволяє зробити висновок, що формулювання питань вважається найбільш складною стадією призначення експертизи, як для слідчого, так і для суду. При постановці питань в деяких випадках не враховуються сучасні можливості експертизи. З метою полегшення завдань для органу дізнання, прокурора, слідчого та суду з приводу формулювання питань, які виносяться на експертизу, наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 8 жовтня 1998 року із змінами внесеними наказом Міністерства юстиції України №144/5 від 30 грудня 2004 року затверджені Науково-методичні рекомендації з питань підготовки матеріалів та призначення судових експертиз [75]. Крім того, орієнтовні переліки питань, що можуть виноситись на експертизу, пропонуються в літературних джерелах [40; 59]. Аналізуючи слідчу та судову практику, можна стверджувати, що слідчі та суди не завжди дотримуються положень методичних рекомендацій щодо призначення експертиз та підготовки матеріалів, які повинні надаватись експертам [78, с.9].

Слід зазначити, що спроби скласти такі переліки знайшли визнання не у всіх науковців. Деякі з них вважають, що питання експертам різних спеціальностей обов’язково повинні відображати обставини конкретної справи, внаслідок чого складання яких-небудь питань є недоцільним [21, с.49]. Звичайно, що ситуації, які виникають при розгляді кримінальних, цивільних, господарських справ, носять настільки різноманітний характер, що укласти їх в якісь конкретні рамки просто неможливо. З урахуванням конкретних обставин справи звернення до цих переліків, як правило, надає слідчим та судам важливу допомогу, і більшість питань, що ставляться на вирішення експертизи, беруться з цих переліків [40, с.24].

Стрімкий розвиток науки в сучасний час з кожним роком надає судовій експертизі все більше можливостей щодо встановлення тих чи інших фактів у справі. В такому випадку необхідність існування орієнтовних переліків видів експертиз та завдань, які за допомогою них вирішуються, їх постійне оновлення з урахуванням практичного досвіду, останніх досягнень науки і техніки видається не просто доцільним, а й вкрай необхідним для суду та осіб, які беруть участь у справі. Такі переліки будуть сприяти найбільш повному використанню всіх можливостей для доказування та встановлення істини.

Враховуючи наукові розробки в теорії кримінального процесу з даної проблеми, можна виділити основні вимоги, що повинні пред’являтися органом дізнання, прокурором, слідчим або судом до питань, які підлягають розгляду експертом. Зокрема, вони повинні: а) випливати з матеріалів справи; б) постановка перед експертом тільки тих питань для вирішення яких необхідні спеціальні знання; в) відповідати предмету експертизи, що призначається; г) формулюватися з урахуванням сучасних можливостей відповідного виду дослідження; д) бути визначеними, конкретними, зрозумілими, лаконічними; е) викладатися послідовно, тобто логічно доповнювати один одного і випливати один з іншого.

Крім того, перелік питань повинен бути повним, мати вичерпний характер. Тому варто ставити перед експертом тільки ті питання, з’ясування яких продиктоване дійсною необхідністю.

2.3. Висновок комплексної судової експертизи та його оцінка у кримінальному процесі України

Висновок експерта вважається самостійним доказом, який має певну специфіку, але це зовсім не означає, що висновок експерта є “особливим” з точки зору його достовірності та доказового значення. Сама специфіка висновку експерта полягає, насамперед, в тому, що експерт повідомляє суду фактичні дані, встановлені в процесі експертного дослідження, які проведені на підставі спеціальних знань. Іншим учасникам, які беруть участь у справі, необов’язково володіти спеціальними знаннями, і вони не повинні проводити експертні дослідження з метою встановлення доказових фактів. Тим більше, тільки висновок експерта як джерело доказів містить у собі судження про факти як складовий елемент.

Висновок експерта не має переваг перед іншими джерелами доказів та підлягає дослідженню і перевірці, а фактичні дані, що містяться у ньому, оцінюються органом дізнання, слідчим, прокурором та судом за загальними правилами, передбаченими кримінально-процесуальним законодавством.

Отже, висновок експерта завжди побудований на спеціальних знаннях, що застосовуються експертом при дослідженні, тобто він обов’язково повинен містити кваліфіковану думку про встановлені обставини, без тлумачення яких експертом не буде й висновку.

Таким чином, сутність висновку експерта полягає в тому, що він є заснованим на завданні органу дізнання, прокурора, слідчого або суду, сформульованому в постанові (ухвалі) про призначення експертизи, викладом експертом фактичних даних, що мають доказове значення для справи та які встановлюються ним на основі застосування спеціальних знань в процесі експертного дослідження.

Процесуальне законодавство України та юридична література під терміном “висновок експерта” розуміють документ, в якому експерт фіксує хід свого дослідження і його підсумки, а також і власне результат дослідження, тобто відповідь експерта на поставлені йому питання [31, с.12]. Оскільки у висновку експерта варто розрізняти зміст і форму, то вони є в однаковій мірі важливими компонентами при визначенні його доказової сили. Як