1) текст висновку експертного дослідження формується за принципом “формую по мірі дослідження”. Такі висновки експерта характерні надлишковою деталізацією опису об’єктів та їх ознак, проведенням групування різноманітних об’єктів та ознак після їх окремого дослідження, значною кількістю повторень одних і тих же фраз;

2) текст висновку експертного дослідження формується за принципом “дослідив, осмислив, зробив висновок дослідження та пишу”. В таких висновках одночасно робиться групування об’єктів та виявлених ознак, з яких конкретизуються, в основному, тільки суттєві для підсумкового висновку ознаки; висновки формуються негайно за групами об’єктів.

На нашу думку, другий підхід вважається більш раціональним, оскільки дозволяє без шкоди для розуміння сутності висновку змінювати об’єм його текстової частини.

На відміну від КПК України, в п.4.11. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 8 жовтня 1998 року із змінами, внесеними згідно з наказами Міністерства юстиції №144/5 від 30 грудня 2004 року, №59/5 від 10 червня 2005 року, зазначається, що у висновку експерта виділяють три складові частини: вступну, дослідницьку і заключну [30]. При чому, структура висновку експерта в залежності від того, якою експертною установою експертиза проводиться хоча й не суттєво, але все ж таки відрізняється. Зокрема, структура, а саме заключна частина висновку комплексної експертизи Львівського НДІСЕ Міністерства юстиції України відрізняється від структури даного джерела доказів обласного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України. Це свідчить про те, що на сьогодні відсутня чітка регламентація структури висновку експерта у Кримінально-процесуальному кодексі України.

Відповідно до п. 4.12. цієї Інструкції, у вступній частині висновку повинно бути вказано: назва експертизи, її номер, чи є вона додатковою, повторною, комісійною або комплексною; особа або орган, які призначили експертизу; дані про експерта (експертів): посада, прізвище, ім’я та по-батькові, освіта, експертна спеціальність та стаж експертної роботи; науковий ступінь та вчене звання; дата надходження матеріалів до експертної установи і дата підписання висновку експертизи; де і ким винесена постанова або ухвала про призначення експертизи; питання, які належить вирішити експертові; найменування матеріалів, що надійшли на експертизу, спосіб доставки та вид упаковки досліджуваних об’єктів; клопотання експерта про подання додаткових матеріалів, наслідки їх розгляду; обставини справи, які мають значення для давання висновку, з обов’язковим зазначенням джерела їх отримання; відомості про осіб, які були присутні під час проведення досліджень (прізвище, ініціали, процесуальне положення); попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку; довідково-нормативні документи та методична література, які використовувались експертом при вирішенні поставлених питань (із зазначенням бібліографічних даних) [30]. Питання вказуються у формулюванні постанови про призначення експертизи. Якщо поставлено декілька питань, експерт має право згрупувати їх і викласти в тій послідовності, яка забезпечує найбільш доцільний порядок дослідження. Питання, які поставлені експертом з власної ініціативи, вказуються після питань, зазначених у постанові (ухвалі) про призначення експертизи. При проведенні повторної експертизи у вступній частині висновку експертизи викладаються відомості про первинні (попередні) експертизи: прізвища, ініціали експертів, назва експертної установи чи місце роботи експертів, номер і дата висновку експертизи, висновки досліджень попередніх експертиз із питань, які були поставлені перед експертом на повторне вирішення, а також мотиви призначення повторної експертизи, які зазначені у постанові (ухвалі) про її призначення [30]. Крім цього, слушною є думка М.В. Костицького, що відповіді на питання у вступній частині висновку вказуються в тому порядку, як це вказано в постанові або ухвалі про призначення експертизи [89, с.120].

Таким чином, як зазначає Т.В. Сахнова, у вступній частині викладається інформація, що дозволяє індивідуалізувати проведене дослідження [28, с.230].

У дослідницькій частині висновку експерта, згідно п. 4.13. зазначеної Інструкції, описується процес дослідження та його результати, а також дається його обґрунтування. Крім того, дослідницька частина висновку експерта повинна містити: відомості про стан об’єктів дослідження, застосовані методи дослідження, умови їх проведення; посилання на ілюстрації, додатки та необхідні роз’яснення до них; експертну оцінку результатів дослідження. Описування результатів застосування інструментальних методів дослідження та проведення експертних експериментів може обмежуватись викладенням кінцевих результатів. У зазначених випадках графіки, діаграми, таблиці, матеріали експертних експериментів мають зберігатись у наглядових експертних провадженнях і на вимогу осіб, які мають право знайомитись з матеріалами експертизи, надаватись їм для вивчення [30].

Важливе значення має проблема вихідних даних в судовій експертизі. Саме тому виникає необхідність в дослідницькій частині висновку експерта вказувати окремо на факти, з яких виходив експерт, вирішуючи поставлені перед ним питання. На необхідності оформляти вихідні дані в дослідницькій частині висновку комплексної експертизи тільки в тому об’ємі, в якому вони використовувались експертами для вирішення поставлених питань, підлягали аналізу і оцінці та необхідні для обґрунтування загального висновку, наголошують В.Є. Бергер та О.В. Філіпчук [91, с.21-22].

У зв’язку з цим, в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз необхідно закріпити вихідні дані як структурний елемент дослідницької частини висновку комплексної експертизи.

Дослідницька частина висновку, як відомо, має неабияке значення для самої оцінки висновку експерта як доказу при провадженні кримінальних справ. Ми вже звертали увагу на те, що повне відображення у висновку експерта основних моментів, пов’язаних із проведенням експертизи значно полегшує його оцінку. На жаль, на практиці часто звертається увага тільки на висновки експерта, дослідницька ж частина ігнорується, наукова сторона експертного висновку приймається судом цілком на віру без належного аналізу і перевірки. У таких випадках неможливо перевірити правильність застосування експертом спеціальних знань, вірогідність фактичних обставин, встановлених у