Тлумачення поняття об’єкта судової експертизи на сьогодні пов’язане з проблемами теоретичного та практичного характеру. Під об’єктами експертизи розуміються ті джерела фактичних даних, ті носії інформації, які піддаються експертному дослідженню і за допомогою яких експерт пізнає обставини, що входять до предмета експертизи. Тобто, якщо факти, які складають предмет експертизи, є метою і результатом дослідження, то властивості об’єкта є засобом пізнання цих фактів. Таке поняття об’єкта експертизи є загальновизнаним і будь-яких заперечень в літературі не викликає [10, с.8-9]. Суперечливим залишається питання, чи відносяться до об’єктів тільки матеріальні утворення, чи до їх складу можуть входити й інші нематеріальні блага. Одні науковці визначають об’єкт експертизи як речі або факти (події, дії) [9, с.4; 43, с.234]. Інші рішуче проти цього заперечують і включають у дане поняття тільки об’єкти матеріального характеру [44, с.93, 98].

Однак якщо проаналізувати зміст Закону України “Про судову експертизу”, можна помітити застосування в ньому різних підходів до визначення об’єктів експертизи. Зокрема, ст.1 вказаного Закону зазначає, що судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи [14]. Отже, законодавець не досить чітко розуміє поняття об’єкта судової експертизи, допускаючи, що він може бути як матеріальним, так і нематеріальним (явища, процеси). Але в ст.5 цього Закону вже говориться про об’єкти дослідження саме як про матеріальні об’єкти, оскільки вони можуть бути пошкоджені або витрачені лише тією мірою, в якій це необхідно для дослідження [14].

Таким чином, з метою усунення протиріч у Законі України “Про судову експертизу” потрібно внести зміни, що стосуються розуміння об’єкта дослідження.

Експертному дослідженню можуть піддаватися не тільки конкретні предмети, але й різні процеси, на підставі вивчення яких експерт пізнає інші факти, що є предметом експертизи, а в гносеологічному значенні як об’єкт пізнавальної діяльності експерта може виступати будь-який факт. Проте, враховуючи правову сторону об’єкта експертизи та специфіку самого висновку експерта, слід зазначити, що ними можуть бути тільки матеріальні утворення, які слугують засобом розпізнавання фактів та обставин, що цікавлять слідчого [45, с.136].

Безумовно, це викликало в юридичній літературі певні заперечення. Р.С. Бєлкін вказує, що об’єкти нематеріального характеру теж можуть розглядатися в правовому аспекті [46, с.66]. Однак В.Д. Арсеньєв вказує на те, що Р.С. Бєлкін допускає змішання двох понять: правового аспекту та правового режиму [33, с.8-9]. Правовий режим може бути поширений тільки на реально існуючі матеріальні об’єкти. Тільки вони можуть формуватися процесуально, тобто з дотриманням вимог закону. Об’єкти нематеріального характеру не мають процесуального статусу і тому відносно них не може бути встановлений процесуальний режим [47, с.311]. В.Д. Арсеньєв визначив об’єкт судової експертизи у вузькому та широкому значенні як фактичні обставини, що пізнаються засобами експертизи, а також матеріальні носії інформації про них [33, с.10].

Таким чином, можна зробити висновок, що об’єктом судової експертизи можуть бути предмети матеріального та нематеріального характеру. Мається на увазі, що до об’єкту експертизи відносяться події, факти, явища, процеси та інші об’єкти нематеріального походження, необхідність яких в процесі розслідування або судового розгляду кримінальної справи потребує застосування спеціальних знань та проведення експертного дослідження. Вивчення таких фактів, подій, явищ, процесів та інших нематеріальних об’єктів здійснюється шляхом дослідження матеріальних носіїв інформації про них.

Можна погодитись з М.Г. Щербаковським з приводу того, що об’єкти експертизи представляють собою єдність матеріальної та ідеальної складової [48, с.120]. Підтримуючи таку позицію, М.Я. Сегай та В.К. Стринжа говорять про об’єкт експертизи: з однієї сторони, це обставини події, що розслідується та відображена в матеріальних слідах злочину (загальний об’єкт); а з іншої, це тільки матеріальні сліди, які є носіями відображеної в них інформації про ці обставини (безпосередній об’єкт) [49, с.38-39].

У такому випадку, виділяти об’єкт із визначення поняття експертизи, на нашу думку, з точки зору теорії та практики судової експертизи недоцільно. Отже, в Законі України “Про судову експертизу” пропонуємо визначити об’єкт експертизи окремою правовою нормою. З огляду на це, корисною з цього приводу буде законотворча діяльність Росії, оскільки об’єкт судової експертизи закріплений в ст.10 Федерального закону РФ “Про державну судово-експертну діяльність у Російській Федерації”, де зазначається, що ними можуть бути речові докази, документи, предмети, тварини, трупи та їх частини, зразки для порівняльного дослідження, а також матеріали справи, живі особи [50, с.659].

Крім загального об’єкта, в свою чергу, розрізняють родовий (видовий) і конкретний об’єкти. Під родовим (видовим) об’єктом розуміється який-небудь клас, категорія предметів, що володіють спільними ознаками. Під конкретним об’єктом розуміється певний предмет, що досліджують у процесі даної експертизи. Крім наведеного поділу об’єктів, прийнятого в юридичній літературі, Ю.К. Орлов виділяє безпосередній об’єкт [7, с.18]. Безпосередній об’єкт – це сукупність однорідних властивостей предмета, які піддаються експертному дослідженню.

1.3. Класифікація судових експертиз у кримінальному процесі України

Кримінально-процесуальне законодавство, теорія та практика судової експертизи розрізняють різноманітні види судової експертизи та різні підстави її класифікації. Є.Р. Росинська зазначає, що проблема судово-експертних класифікацій є досить важливою для призначення та оцінок результатів експертного дослідження. На жаль, органи дізнання, прокурори, слідчі та судді мають досить обмежену уяву стосовно сучасних класифікацій судових експертиз [51, с.39]. Як показує узагальнення слідчої та судової практики, в кримінальних справах досить