Дещо схожою була ситуація і в Російській Федерації. Зокрема, Примірний перелік видів експертиз, що виконуються в судово-експертних установах Міністерства юстиції Російської Федерації, затверджений наказом Міністра юстиції Російської Федерації від 30.10.2000 р. №363, не відповідав Переліку видів експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції Російської Федерації від 28.03.2002 р. №84 [63, с.724; 64, с.718]. Однак все закінчилось тим, що на підставі нового Наказу Міністерства юстиції Російської Федерації №114 від 14.05.2003 р. був утворений дещо інший Перелік родів (видів) експертиз, що виконуються в судово-експертних установах Міністерства юстиції Російської Федерації, котрий відповідає Переліку експертних спеціальностей. На підставі вище вказаних підзаконних актів судово-експертними установами виконуються наступні роди (види) судових експертиз: 1) почеркознавча; 2) авторознавча; 3) технічна експертиза документів; 4) фототехнічна експертиза; 5) портретна експертиза; 6) трасологічна експертиза; 7) експертиза відео - та звукозаписів; 8) експертиза зброї та слідів вистрілу; 9) експертиза маркувальних позначень; 10) вибухотехнічна; 11) криміналістична експертиза матеріалів, речовин та виробів; 12) ґрунтознавча експертиза; 13) біологічна, 14) автотехнічна; 15) пожежно-технічна; 16) вибухо-технологічна; 17) будівельно-технічна; 18) бухгалтерська; 19) фінансово-економічна; 20) товарознавча; 21) психологічна; 22) комп’ютерно-технічна експертиза [65, с.801].

Ю.М. Грошевий, М.Л. Цимбал, В.М. Шерстюк та інші науковці запропонували наступну класифікацію судових експертиз за класами: 1) криміналістичні, 2) матеріалів, речовин та виробів; 3) біологічні; 4) ґрунтознавча; 5) екологічна; 6) інженерні; 7) економічні; 8) товарознавчі; 9) охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності; 10) мистецтвознавча; 11) психологічна; 12) психіатрична; 13) фармацевтична; 14) медична [45, с.170-173].

На нашу думку, ці підходи мають недоліки, які обумовлені, в першу чергу, тим, що при класифікації експертиз та експертних спеціальностей не враховані положення, на які слушно вказували О.Р. Шляхов та Р.С. Бєлкін. Пропозицію О.Р. Шляхова розглядати класифікацію судових експертиз з урахуванням сукупності трьох ознак (предмет, об’єкт та методика) доповнив Р.С. Бєлкін, вказуючи на характер спеціальних знань, які відіграють важливу роль при вирішенні завдань даного виду експертизи [66, с.464-465].

Таким чином, на підставі аналізу теорії та практики судової експертизи прийнято поділяти: 1) клас експертизи складають експертні дослідження, які поєднані спільністю знань та служать джерелом формування теоретичних та методичних основ судових експертиз та об’єктів, що досліджуються на підставі цих знань; 2) роди експертиз розрізняються за предметом, об’єктом і, відповідно, методами експертного дослідження; 3) вид експертизи складають елементи роду, які виділяються специфікою предмета у відношенні загальних для роду об’єктів та методик; 4) підвиди експертизи – складові частини виду, котрі відрізняються своєрідною групою завдань, характерних для предмета даного виду експертизи та комплексам методів дослідження окремих об’єктів чи їх груп.

У даному випадку зазначимо лише, що при визначенні класу і виду судової експертизи слідчий або суд повинен керуватись Інструкцією про призначення та проведення судової експертизи та Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки матеріалів та призначення судової експертизи, в яких міститься орієнтовний перелік видів судової експертизи, що проводяться в експертних установах. Недодержання цих рекомендацій призводить до прикрих упущень при підготовці матеріалів для експертного дослідження.

Значення такої диференціації судових експертиз з урахуванням основних їх завдань полягає в тому, що: 1) допомагає визначити роди та види експертиз, проведення яких повинно бути організоване в судово-експертних установах, прогнозує створення нових напрямків; 2) значно полегшує розробку перспективних планів науково-дослідної роботи з метою розвитку та вдосконалення теорії та методики експертних досліджень; 3) визначає підготовку та перепідготовку експертних кадрів, їх компетенцію та спеціалізацію; 4) допомагає особі, яка призначила експертизу, в правильному виборі відповідного роду експертизи.

Таким чином, дана класифікація не може вважатися кінцевою, повністю завершеною, оскільки постійно буде вдосконалюватися. Це пов’язано, насамперед, з розвитком різноманітних галузей науки, інтеграцією та диференціацією знань.

Наведені вище роди експертиз знаходяться на різному рівні розвитку. Деякі з них вже існують десятиліттями, інші – тільки-но почали створюватися, треті – розглядаються в перспективі розвитку судових експертиз. При цьому слід враховувати динамічність процесу створення і розвитку експертиз та їх трансформації, появи нових родів експертиз, трансформації видів експертиз в самостійні роди.

На сьогодні активно досліджується питання про запровадження кримінологічної експертизи, її законодавче врегулювання та методичне забезпечення. В Україні вперше обґрунтував ідею стосовно необхідності впровадження кримінологічної експертизи професор А.П. Закалюк [67, с.100]. Крім того, Концепцією боротьби з корупцією в Україні на 1998-2005 рр. передбачалося “прискорити законодавче врегулювання та впровадження кримінологічної експертизи” [68]. З метою створення проекту Закону “Про кримінологічну експертизу” та проекту Положення “Про порядок проведення кримінологічної експертизи”, у 1996 р. під керівництвом професора А.П. Закалюка була створена комісія по розробці наукових проблем кримінологічної експертизи при НДІ вивчення проблем злочинності АПН України [67, с.101].

Окремої уваги заслуговує науково-правова експертиза, оскільки науковці досі не дійшли згоди стосовно того, чи потрібна вона взагалі. Слід зазначити, що сьогодні в Україні проведення експертизи в галузі права можливе лише в практиці Конституційного Суду України, але тільки не в кримінальному процесі. Такий стан справ по відношенню до науково-правової експертизи має початок в п.11 Постанови Верховного Суду СРСР “Про судову експертизу в кримінальних справах” №1 від 16 березня 1971 року, де зазначалося, що суди не повинні допускати постановку перед експертом правових питань, які не входять до його компетенції [69, с.36]. Звичайно, дана проблема не могла залишитися поза увагою і науковців, які аналогічно трактували вказану постанову та були її прихильниками, при цьому опиралися на презумпцію “судді знають право” [7, с.7].

Однак, на наш погляд, цей підхід до