проблеми правової експертизи вважається застарілим. Логіка їх суджень, як зазначає В. Мамутов та Д. Липницький, зводиться до того, що оскільки суддя не володіє спеціальними знаннями в галузі фізики, хімії, біології та інших природничих наук, то він вправі призначити експертизу. Що стосується спеціальних знань в галузі права, то, на їх думку, ними по всіх питаннях в повному об’ємі володіє кожен суддя і, як наслідок, йому не потрібно звертатися по допомогу до науковців-правознавців [69, с.38].
Підтримуючи їх позицію, до цього необхідно додати, що в ст.6.3.4. Регламенту Верховної Ради України згадується таке поняття як “наукова експертиза” та “юридична експертиза” [70]. Але їх тлумачення так само, як і механізму проведення кожної з перелічених вище експертиз, не передбачено. Згідно ст.1 Закону України “Про наукову та науково-технічну експертизу”, наукова і науково-технічна експертиза – це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об'єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об'єктів [12].
На наш погляд, при розгляді основних проблемних положень відносно правової експертизи необхідно враховувати не тільки вітчизняний, але й зарубіжний досвід. Зокрема, інститут наукової експертизи відіграє основну роль в роботі вищого законодавчого органу США, і практично будь-які рішення стосовно тої чи іншої законодавчої пропозиції підлягають суттєвому вивченню та оцінці [71, с.29]. У Франції у віданні міністерства юстиції перебувають питання підготовки та розробки законодавчих актів і жоден законопроект не може бути прийнятим без висновку Державної Ради, до складу якої входять понад триста відомих юристів країни [71, с.29]. В Англії прийнято розрізняти два види керівних юридичних творів: до першого – належать класичні твори, які використовуються як первинні джерела загального права (“Інституції” Е.Коука, праці Дейла, Хоукінса), а до другого – сучасна навчальна юридична література, яка не є зібранням обов’язкових норм, хоча її часто цитують [71, с.31]. Звернення за допомогою до експертів, які не працюють в урядових та парламентських органах, при розробці законопроектів досить розповсюджене в Швейцарії, де всі законодавчі пропозиції готуються та оцінюються спеціалістами із університетів та інших державних і приватних установ [71, с.29].
Практика іде сьогодні саме таким шляхом: прикладом ефективного використання правової експертизи слід назвати висновок вчених Інституту держави і права імені В.М. Корецького, який було опубліковано в пресі [72, с.10]. Науково-правова експертиза була проведена на запит комітету Верховної Ради України з правової політики відповідно до Закону України ”Про наукову і науково-технічну експертизу“. Правова експертиза містила наступні розділи: юридичні підстави її проведення; нормативна база; опис експертного дослідження; результати і висновки щодо поставлених питань. Привертає увагу те, що було детально проаналізовано правові підстави суперечливих відносин, обумовлених предметом дослідження, а також застосування при цьому різноманітних наукових методів даного дослідження. До цього слід додати, що в Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України створена структура “Науково-правова експертиза”, яка і спеціалізується на проведенні відповідних досліджень.
Не заглиблюючись у деталі обговорення цієї проблеми, зазначимо, що висновки спеціалістів у галузі права про тлумачення тих чи інших норм, які повинні застосовуватися у кримінальних справах, не можуть бути віднесені до судової експертизи в розумінні ст.75 КПК України, а є різновидом участі у справі спеціаліста, оскільки в основі прийняття рішення по справі повинні лежати власні правові знання суду, який і приймає це рішення. Однак такі висновки мають розглядатися та оцінюватися судом та слідчим при вирішенні питання про кваліфікацію злочинного діяння. Аналогічним чином слід було б вирішити питання про використання висновків щодо наукового (доктринального) тлумачення закону при здійсненні цивільного, господарського та адміністративного судочинства.
Водночас, вдосконалюються та розвиваються генетична, одорологічна, судово-фонетична, комп’ютерно-технічна та інші експертизи. Генетична експертиза дозволяє спеціалістам зробити висновки про конкретну особу, від якої походить об’єкт, що досліджується, особа може бути ідентифікована за слідами крові, сперми, слини, цибулинами волосся, хрящами, кістками тощо. Важливе значення вона має при розслідуванні умисних вбивств, тілесних ушкоджень, зґвалтувань та впізнанні розчленованих і сильно деформованих трупів. Зокрема, завдяки генетичній експертизі встановили причетність до зґвалтування неповнолітньої Є. громадянина К., який неодноразово вступав у статевий контакт з потерпілою, але категорично заперечував свою причетність до злочину. Однак за результатами проведених досліджень з точністю до 99,9% було встановлено, що К. є батьком абортованого плоду дитини [73, с.95].
Важливе місце, на наш погляд, серед нових видів експертиз посіла одорологічна експертиза. В даний час одорологічні дослідження проводяться в ряді експертних установ системи МВС Російської Федерації, Республіки Білорусь, Литви та інших зарубіжних країн (Бельгії, Угорщини, Німеччини, Данії, Нідерландів, Польщі, Словенії, Чехії та ін.) [74, с.9]. В.Д. Басай зазначає, що сутність одорологічних досліджень полягає у дослідженні слідів запаху людини та інших речових джерел, їх зразків, а також експертних об’єктів, які були підготовлені на підставі цих слідів чи зразків запаху за допомогою нюху спеціально підготовленої собаки-детектора та будь-якого іншого біоаналізатора [74, с.74].
Ми погоджуємося з думкою В.Д. Басая з приводу того, що необхідно створити Одорологічний центр, оскільки це дозволить: здійснювати єдине організаційне, наукове і методичне забезпечення одорологічних напрямів і певної кінологічної спеціалізації, проводити на цій основі підготовку як фахівців, так і собак-детекторів тощо [74, с.75]. В Україні, на жаль, не досягнуто рівня високої підготовленості одорологічних лабораторій до практичної експертної роботи. Більшість приміщень лабораторій є застарілими. До прикладу, станом на 2001 рік в підрозділах МВС України несуть службу 3273 службових собак, за допомогою яких протягом року