Отже, зважаючи на розбіжності щодо виділення різними авторами видів ризику і на відсутність чіткої кореляції цих видів з конкретними сферами людської діяльності або суспільної практики, зазначимо, що за даними філософського словника такими сферами є: економічна, політична, культурна, побутова та ін. [53, с.509], в яких, поза всяким сумнівом, наявні ситуації ризику.

Виходячи навіть тільки із даного трактування сфер суспільної практики, об’єднання всіх видів ризику у цих сферах в якомусь одному терміні – економічний, господарський чи виробничий - є недоречним і некоректним, оскільки в такому випадку будь який із них, на наш погляд, містить у собі тільки ризик, в основному, економічного характеру, а не акумулює в собі і не охоплює інші види ризику в політичній, культурній, побутовій та інших сферах. Вживання термінів економічний, господарський чи виробничий ризики є, скоріше, даниною усталеній традиції, яка склалася у кримінальному праві про те, що ситуації ризику виникають насамперед у цих сферах суспільної практики, з чим можна погодитись, але не до кінця.

Найбільш загальними термінами стосовно різноманітних сфер людської діяльності є терміни „економіка” – „господарство”, а тому найбільш коректними, на наш погляд, загальними назвами видів ризику у цих сферах можуть бути відповідно терміни „економічні види ризику” або „господарські види ризику”, а останні можна поділити за основними двома сферами економіки чи господарства – ризики в сфері матеріального і нематеріального виробництва.

Звичайно, більшість ризикових ситуацій виникає насамперед у сфері матеріального виробництва, яке є „основою життя і розвитку суспільства” оскільки саме ”воно забезпечує створення благ, які відіграють головну роль у задоволенні потреб людини і суспільства” [59, с.65].

Однак ризики виникають і в невиробничій сфері, під якою розуміють „сукупність галузей народного господарства і видів діяльності, де виробляються різноманітні нематеріальні послуги для задоволення соціальних, духовних потреб людей і суспільства в цілому” [23, с.221]. З точки зору економічної науки невиробнича сфера – це соціальна сфера, тобто та, в якій не створюються матеріальні блага, а виконуються послуги, а тому вона є суспільно необхідною і суспільно корисною і є рівнозначною праці у сфері матеріального виробництва [41, с.66]. Невиробнича сфера – „не пов'язана з виробництвом, виробленням матеріальних благ” [11, с.593], а тому до невиробничої сфери традиційно відносять охорону здоров'я, фізичну культуру й соціальне забезпечення, освіту, культуру, мистецтво тощо [49, с.495; 41, с.66]. На основі цього ми виділяємо в нашій роботі такі ризики у невиробничій сфері: медичний, спортивний, правоохоронний тощо.

Крім цього, на наш погляд, між вищезазначеними основними сферами виробництва – матеріальною та нематеріальною - варто виділити і проміжну сферу, яка має відношення як до першої, так і до другої. Так, наприклад, управління як самостійний вид діяльності здійснюється як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва. Тому управлінський ризик як засіб досягнення управлінської задачі в ситуації інформаційної невизначеності можна кваліфікувати як такий, що відноситься саме до проміжної сфери виробництва.

Складовою частиною проміжної сфери виробництва можна розглядати також у сьогоднішніх ринкових умовах і підприємництво, під яким розуміють „самостійну, ініціативну, системну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг (як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва), а також торгівлі з метою отримання прибутку” [23, с.250].

Аналогічно це стосується й науки, яка, традиційно належить до соціальної, тобто невиробничої сфери, оскільки вона є одним із головних чинників духовного розвитку людини. „Однак не можна не бачити, що з перетворенням науки на безпосередню продуктивну силу прикладна наука включається в процес матеріального виробництва. Це виявляється у створенні дослідно-експериментального виробництва, конструкторських бюро та науково-дослідних інститутів у межах виробничих і науково-виробничих об’єднань. Поки процес перетворення науки на безпосередню продуктивну силу не завершився, то очевидно, вона не може не враховуватися і як чинник матеріального виробництва (прикладна наука), і як елемент соціальної сфери (передусім фундаментальної науки)” [41, с.67]. Це і дає нам підставу розглядати науковий або науково-експериментальний ризик у проміжній сфері між матеріальною та невиробничою.

Також забезпечення екологічної безпеки суспільства „здійснюється, як правило, через удосконалення виробництва, і все ж не можна ігнорувати, що це водночас важливий елемент соціальної сфери, пов’язаний зі створенням сприятливих умов для життя людини” [41, с.67]. Це означає, що екологічна сфера діяльності людини тісно пов’язана як з матеріальною, так і з нематеріальною сферою, на основі чого екологічний ризик можна розглядати у проміжній сфері між вищезазначеними.

Отже, у проміжній сфері між матеріальною та нематеріальною ми виділяємо такі види ризику: управлінський, підприємницький, науково-експериментальний та екологічний.

Таким чином, в основу визначення критеріїв (ознак) класифікації видів ризику в нашому дослідженні ми поклали, з одного боку, професійну ознаку суб’єкта, а з іншого – сферу (галузь) здійснення його професійної діяльності в сфері матеріального, нематеріального виробництва та проміжній між ними сфері. Такий підхід до класифікації ризиків у даному дослідженні за сферами виробництва дещо відрізняє її від тих, що здійснювалися до даного часу.

При цьому щодо виділених нами у такий спосіб вищезазначених видів ризику ми вважаємо можливим використання як основного родового поняття крім терміну „виправданий ризик” ще й загального терміну – „професійно-галузевий ризик” (термін наш – А.Б.), який, на наш погляд, достатньо ємно акумулює в собі як професійну ознаку суб'єкта, так і сферу його діяльності, причому в обох випадках не конкретизуючи і не звужуючи їх певною назвою, а навпаки - узагальнюючи їх.

Звичайно, замість компонента „галузевий” у вищевказаному