б) за хворобою (ст.84).

Такими чином, ст.91 застосовується щодо осіб, яким за вироком суду було призначене покарання у виді позбавлення або обмеження волі, і вони реально відбували його. При цьому не має значення, повністю було відбуте призначене покарання чи особа відбула його частково, будучи звільненою достроково з підстав, передбачених законом.[11ст.198]Особи, які відбули інші покарання, не мають права на дострокове зняття судимості. Строк погашення судимості після відбування покарань у виді штрафу, виправних робіт або арешту становить лише один рік. Скорочувати цей незначний термін закон вважає недоцільним, оскільки один рік — це мінімальний строк, протягом якого можна переконатися у виправленні засудженого.

Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менше половини строку погашення судимості, встановленого законом. При визначенні початкових і кінцевих моментів цього строку слід керуватися положеннями, викладеними в ст.90.

В який момент другої половини цього строку може бути знята судимість, КК не визначає. Це означає, що в принципі допускається зняття судимості в її останні тижні чи дні.

Встановлення в законі вимоги щодо обов’язкового відбування частини строку погашення судимості означає, що засудженому має бути наданий достатньо тривалий термін для того, щоб він довів своє виправлення, перетерпів обмеження, які пов’язані із судимістю. Тому видається, що судимість з осіб, які достроково звільнені від відбування покарання чи яким покарання замінено більш м’яким, не повинна зніматися, принаймні, до спливу строку покарання, призначеного за вироком суду. В іншому випадку неможливе направлення для відбування покарання особи, яка не витримала іспитовий строк, вчинила новий злочин. [20.ст.316]

Крім формальних вимог — відбування покарання та спливу не менше половини строку погашення судимості, — закон встановлює і вимоги щодо поведінки особи, яка претендує на погашення судимості. Ця особа повинна довести своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці протягом усього відбутого строку погашення судимості.

Зразковою слід вважати таку поведінку в сім’ї, стосовно сусідів, членів трудового колективу, інших колективів, членом яких є засуджений, всього суспільства, яка соціально схвалюється, з позицій суспільної моралі гідна для наслідування іншими особами. Сумлінне ставлення до праці насамперед передбачає, що особа бере участь у суспільно корисній праці в одній із існуючих організаційно-правових форм (робота за наймом, участь в підприємництві, виконання роботи за цивільно-правовими договорами, індивідуальна праця).Причому засуджений займається трудовою діяльністю, яка схвалюється суспільством а не, скажімо, займається крадіжкою виробів з кольорових металів для здавання на брухт чи браконьєрством. Сумлінне ставлення до праці передбачає добросовісне виконання трудових обов’язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів, сплата податків та інших обов’язкових платежів. Сумлінне ставлення до праці проявляється у покращенні кількісних та якісних показників виконуваної роботи, підвищенні виробничої кваліфікації, бережливому ставленні до обладнання та інструментів, додержанні правил охорони праці та техніки безпеки.

Оскільки судимість є наслідком відбування покарання за конкретний злочин, то й зняття судимості здійснюється стосовно кожного із них окремо. Інакше кажучи, зняття однієї судимості не означає, що одночасно автоматично знімаються судимості і за всі інші злочини, якщо вони є в цієї особи.

Зняття судимості, на відміну від її погашення, відбувається не автоматично. Особа вважається такою, що не має судимості, яка з неї знята, з моменту набрання чинності відповідною постановою суду. [12.ст.111]

Судимість може бути достроково знята і на основі актів амністії чи помилування. В такому випадку дотримання вимог, встановлених в ч.1 і 2 ст.91, не вимагається.

Наслідком зняття судимості, як і її погашення, є припинення дії всіх її правових наслідків як кримінально-правового характеру, так і загальноправових.

Висновок

У такий спосіб із усього сказаного бачимо, що інститут судимості відіграє досить важливу роль в кримінальному праві України. Судимість виступає, як обтяжуючий фактор при вчиненні особою нового злочину, враховується при кваліфікації тяжкості злочину, призначенні міри покарання, тим самим посилюючи кримінальну відповідальність особи за вчинений злочин. Також наявність судимості тягне за собою ряд інших негативних для особи правових наслідків, які істотно обмежують свободу її діяльності. Але це не означає, що особа, яка вчинила злочин є носієм такого негативного статусу все життя. Враховуючи, що особа при відбуванні покарання може осмислити свою вину, примиритись з потерпілим, розкаятись, тому кримінальним законодавством встановлено дві форми припинення судимості: погашення судимості і її зняття

Сьогодні кримінально-виконавча система України знаходиться на зламі, коли з одного боку очевидним є протиріччя між консервативністю діючого законодавства і всієї системи виконання покарань, а з іншого – прагнення держави до гуманізму та демократії. Слід відзначити, що за всі роки незалежності Україна так і не зробила кардинальних змін назустріч соціальним перетворенням. Вона, як і раніше, залишається одним із „лідерів” по застосуванню кримінальних покарань і особливо тих, що пов’язані з утриманням осіб в місцях позбавлення волі.

Статистичні дані Державної Судової адміністрації України свідчать про те, що в останні 12 років застосування позбавлення волі складає 28 – 38% до осіб, що „проходять” у кримінальних справах, а за вчинення злочинів в Україні засуджено за цей період більш, ніж 2 млн. 500 тис. громадян.

Засуджені складають більш ніж 0,413% населення України, яке постійно зменшується. Четверо з однієї тисячі осіб, - жителів України, утримується в місцях позбавлення волі, знаходяться під слідством або затримані.

Сьогодні ми вимушені констатувати і зростання латентної злочинності, а також невиправдано високий рівень рецидиву злочинів. Ці та інші