При визначенні ознак спеціального суб'єкта важливе значення мають положення, що містяться у відомчих нормативних актах: статутах, положеннях, інструкціях і наказах, що визначають службові повноваження тих чи інших працівників підприємств, установ, організацій. Суд при кваліфікації суспільно небезпечного діяння зобов'язаний розглянути власне кажучи й обговорити характер тих спеціальних обов'язків, повноважень, що покладені на відповідного працівника. При цьому дані відомчих нормативних актів повинні прийматися судом як один з аргументів того чи іншого рішення питання. Не виключена можливість, що суд, оцінивши власне кажучи ті дії, що робив винний, у якійсь частині не погодитися з відомчою кваліфікацією працівників підприємства, установи, організації і, результату з оцінки чинених особою дій, чи не визнає, навпроти, не визнає його спеціальним суб'єктом злочину.

Протягом всієї історії карного законодавства проглядається стійка тенденція до збільшення кількості складів зі спеціальним суб'єктом. Діючий КК містить близько 40 % складів зі спеціальним суб'єктом.

В Особливій частині КК України виділені дві глави, що містять цілі системи норм зі спеціальним суб'єктом: злочину проти державної влади, інтересів державної служби і служби в органах місцевого самоврядування злочину проти військової служби.

Вищі судові органи неодноразово звертали увагу на необхідність встановлення ознак спеціального суб'єкта.

В даний час у практиці судових і слідчих органів виникають труднощ при кваліфікації посадових злочинів, зв'язані з мінливістю нормативних актів, що регулюють правовий статус державних службовців. Крім того, маються неясності в питанні пр тім, кого вважати посадовою особою. Для рішення зазначених проблем необхідно залучати велика кількість нормативних актів, у тому числі відомчих.

3.1. Ознаки спеціального суб'єкта

Ознаки спеціального суб'єкта в теорії карного права одержали назва факультативних ознак у загальному понятті складу злочину, оскільки вони не є обов'язковими для всіх конкретних складів злочинів.

Ознаки спеціального суб'єкта можуть бути класифіковані по наступним підставах:[6ст.137]

1) по половій ознаці: чоловік

2) по державно-правовому положенню: громадянин, іноземний громадянин, особа без громадянства;

3) по родиний стані: чи батьки особи, їх що заміняють, діти;

4) стосовно військового обов'язку: призовник, військовослужбовець);

5) по посадовому положенню: посадова особа, дізнавач, слідчий, суддя, прокурор, працівник міліції, механік, командир повітряного судна;

6) по професійних обов'язках: лікар, інші медичні працівники;

7) по особливому положенню особи, зв'язаному зі здійсненням злочину: особи, що відбувають покарання, раніше суджені, рецидивісти , засуджені за тяжкі злочини, обличчя, що знаходяться під стражів;

8) по характері виконуваної роботи: особа, якій зведення, що складають державну таємницю, були довірені по чи службі роботі, член виборчої комісії, працівник торгівлі і інші.

ВИСНОВКИ

Частина 1 ст.18 визначає, що «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність». Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна яка досягла певного віку.

Згідно зі статтею 22 КК України кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло шістнадцять років (ч.1 ст.22 КК).Це загальна кримінальна правосуб'єктність.За деякі злочини, суспільна небезпечність та забороненість кримінальним законом яких зрозуміла особам і меншого віку, кримінальна відповідальність настає з 14 років.

Частина 2 ст. 22 КК встановлює спеціальну кримінальну правосуб'єктність Практичне значення спеціальної кримінальної правосуб'єктності полягає в тому, що відповідальності з 14 років особа може підлягати лише за злочини, які її утворюють, тобто ті злочини, які вказані (містяться) у ч.2 ст.22 КК. Ні за які інші злочини неповнолітні від 14 до 16 років не можуть (повинні) бути притягнені до кримінальної відповідальності. Тобто, перелік діянь, за які кримінальна відповідальність настає з 14 років у ч.2 ст.22 КК вичерпний.

У частині 2 ст.19 дається законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, «не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки» .

Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують неосудність називають формулою неосудності. Причому до цієї формули включені як медичні, так і юридичні ознаки (критерії). У науці кримінального права така формула дістала назву змішаної формули неосудності. Поєднав у цій формулі медичні та юридичні ознаки, законодавець у такий спосіб вніс поняття неосудності в чіткі, суворо окреслені законом рамки. Закріплені у законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів вирішенні питання про неосудність конкретної особи.

Відповідно до закону особа, яка визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння. До такої особи, на підставі ч.2 ст.19, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держави від можливого повторення ним нових суспільно небезпечних діянь.[18.ст189]

В ч.1 ст.20 КК України говориться, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, була не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) свідомо керувати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно правові акти:

1.Конституція України від 28 червня 1996 р.513с.

2.Кримінальний кодекс України від 5