Встановлення медичного критерію ще не дає підстав для висновку про неосудність особи на час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом. Наявність медичного критерію є лише підставою для встановлення критерію юридичного, який остаточно визначає стан неосудності.Юридичний критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного.

У частині 2 ст.19 юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками:

1) інтелектуальною - особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність);

2) вольовою - особа не могла керувати ними.

Під «своїми діями» (бездіяльністю) мають на увазі не будь-яку поведінку психічно хворого, а тільки ті його суспільно небезпечні дії (бездіяльність), що передбачені певною статтею КК.

Інтелектуальна ознака критерію неосудності знаходить свій вияв, по-перше, в тому, що особа не здатна усвідомлювати фактичну сторону, тобто не розуміє справжнього змісту своєї поведінки (не розуміє, що скоює вбивство, підпалює будинок і т. ін.), а тому не може розуміти і його суспільну небезпечність. Так, душевнохвора мати під час купання своєї малолітньої дитини вводила їй в тіло звичайні швейні голки, думаючи, що таким чином вона вилікує її від тяжкої недуги. Зрештою це призвело до смерті дитини, а в її тілі було знайдено понад сорок голок.

По-друге, інтелектуальна ознака знаходить свій вияв ще і в тому, що особа не здатна усвідомлювати того, що її дія має суспільно небезпечний характер. У ряді випадків це не виключає того, що особа при цьому розуміє фактичну сторону своєї поведінки. Так, хворий, який страждає на олігофренію, підпалив у вечірній час сарай сусіда для того, щоб освітити вулицю, де розважалася молодь. Тут він розумів фактичну сторону своїх дій, однак внаслідок психічного захворювання не усвідомлював їх суспільної небезпечності.

Вольова ознака критерію неосудності свідчить про такий ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, коли вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю).

Відомо, що вольова сфера людини завжди органічно пов'язана зі сферою свідомості. Тому у всіх випадках, коли особа не усвідомлює своїх дій (бездіяльності), вона не може і керувати ними.

Однак можливі й інші ситуації, коли особа усвідомлює фактичну сторону свого діяння, може усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій та їх наслідків, проте не може керувати своєю поведінкою.Такий стан спостерігається в піроманів, клептоманів, наркоманів у стані абстиненції та ін. Ці хворі можуть цілком зберігати здатність усвідомлювати фактичну сторону діяння, що вчиняється, і навіть розуміти його суспільну небезпечність, однак вони втрачають здатність керувати своїми вчинками. Піроман, наприклад, під час підпалу житлового будинку розуміє фактичну сторону своєї поведінки, правильно оцінює суспільну небезпечність діяння і його наслідків, однак він не може керувати своїми діями. Зазначені особливості інтелектуальної і вольової ознак зумовили те, що в кримінальному законі (ч.2 ст.39) вони розділені між собою сполучником «або». У такий спосіб законодавець підкреслив не тільки їх відносну самостійність, але, головне, він закріпив їх рівне значення при визначенні неосудності особи.Отже, юридичний критерій містить у собі ознаки, що визначають тяжкість захворювання, глибину враження психіки, ступінь впливу психічного захворювання на здатність усвідомлювати характер вчинюваного діяння, його наслідки і керувати своїми вчинками. Це свідчить про нерозривний зв'язок медичного і юридичного критеріїв, що й обумовило необхідність у ч.2 ст.19 закріпити змішану формулу неосудності.У літературі зазначається, що юридичний критерій неосудності відіграє подвійну роль:[11.ст.98]

1) визначає справжній зміст неосудності, бо тільки він дозволяє визначити, чи усвідомлювала особа в момент вчинення суспільно небезпечного діяння свої дії (бездіяльність) і чи могла вона в цей момент керувати ними;

2) встановлює межі дії медичних критеріїв і таким чином проводить межу між осудністю і неосудністю.

Отже, особа може бути визнана неосудною тільки тоді, коли встановлена одна з ознак юридичного критерію на підставі хоча б однієї з ознак медичного критерію .

Відповідно до закону особа, яка визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільне небезпечного діяння. До такої особи, на підставі ч.2 ст.19, можуть, бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені ст.94. Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держави від можливого повторення ним нових суспільне небезпечних діянь. Неосудність особи характеризує її психічний стан на час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.Однак на практиці мають місце випадки, коли особа під час вчинення злочину була осудною, але після його вчинення до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Частина 3 ст.19 саме і передбачає таку ситуацію. У ній сказано, що не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Згідно з законом (ч.З ст.19) до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона (на відміну від особи, визнаної неосудною) може підлягати покаранню на загальних засадах (ч.4 ст.95).[19.ст.255]

2.3. Осудність та обмежена осудність

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа. Осудність особи є однією з обов'язкових