У разі неможливості поділу квартири суд може врахувати житлові інтереси подружжя іншим чином. Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" суд має право за таких обставин встановити порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. Існують певні особливості у розгляді позовних вимог про поділ квартир у житлово-будівельних кооперативах. Нині досвід судової практики радянського часу багато в чому вже є неприйнятним, адже тогочасне законодавство не визнавало квартири у ЖБК об'єктами права власності громадян, а поділу підлягали лише нагромадження подружжя, внесені ними до ЖБК у період шлюбу. Згідно з Типовим статутом житлово-будівельного кооперативу УРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. № 186, поділ паю здійснювався лише між розведеним подружжям і за умови, що кожному з них можна було виділити окрему кімнату в квартирі. При цьому мова не йшла про виділення кімнат на праві власності - закріплення кімнат за кожним з подружжя здійснювалось на праві членства в ЖБК.

До вимог про поділ спільного майна можуть бути включені приватизовані жилі приміщення. При розгляді таких вимог необхідно дотримуватися правил, встановлених також приватизаційним законодавством. Тут насамперед необхідно виходити з того, що приватизоване житло не повинно вважатися майном, спільно нажитим у період шлюбу, тобто спільною сумісною власністю, на яку має поширюватися сімейне законодавство, на що вже зверталася увага в юридичній літературі. На підтвердження цієї тези І. Жилінкова вдало наводить ситуацію, в якій один із подружжя має право на приватизацію, а інший, наприклад, іноземний громадянин - такого права не має. Тому, на її думку, такі дружина чи чоловік не можуть вимагати поділу квартири, в тому числі приватизованої.
Однак дещо складнішою може бути ситуація, коли подружжя приватизували квартиру на праві спільної часткової або спільної сумісної власності (саме такі два варіанти правового режиму приватизації передбачалися п. 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р.). Видається, на поділ приватизованої подружжям квартири на праві часткової чи на праві спільної сумісної власності також повинні поширюватися не правила сімейного законодавства, а відповідні загальні положення цивільного права про приватну власність громадян, оскільки у такому випадку одночасна спільна приватизація подружжям житла не підлягає врегулюванню нормами сімейного права.

Вищевикладені положення сімейного права про поділ спільного майна подружжя поширюються на паєнагромадження в дачних, гаражних чи інших кооперативах або товариствах, або на дачу, гараж, іншу будівлю, надані одному з них в користування та на які в нього виникло право власності. Буде мати практичне значення також правовий режим ділянки дачного, садівницького товариства, тобто чи знаходиться вона у користуванні, чи перебуває у власності члена такого кооперативу або товариства. При вирішенні справ цієї категорії суд враховує також інші обставини.

Наприклад, Луцький міський суд Волинської області у справі за позовом В.Н. до В.М. про поділ спільного майна, нажитого в період шлюбу, відмовив позивачці у поділі дачного будинку садівницького товариства "Озерце" і зазначив у своєму рішенні, що, беручи до уваги особистий внесок відповідача в його будівництво, а також думку правління садівницького товариства про залишення земельної ділянки за відповідачем, дачний будинок необхідно виділити відповідачу, зобов'язавши його компенсувати позивачці її частку грішми, виходячи з погодженої в судовому засіданні між сторонами вартості будинку.

Як бачимо, суд в обґрунтування свого рішення навів кілька аргументів. Однак, на наш погляд, найвагомішим з них є необхідність визнати недоцільність поділу земельної ділянки. Інша справа, що суд міг би дослідити можливість встановлення порядку спільного користування будинком та дачною ділянкою, якби з вимогою про це звернувся один із подружжя.

Певні труднощі можуть виникати при поділі земельних ділянок, що перебувають у спільній власності подружжя. Правовий режим земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, визначається Конституцією України, Законом України "Про власність", Земельним кодексом (ЗК) України та іншими законами і нормативно-правовими актами. На жаль, усі вони майже не містять спеціальних правових норм щодо поділу земельних ділянок, які є спільною власністю подружжя. Тому необхідно виходити при вирішенні цього питання переважно із загальних засад цивільного, сімейного та земельного законодавства.

Згідно із земельним законодавством громадяни України є суб'єктами права приватної власності на землю. Статтею 6 ЗК України 1991 р. встановлювалися підстави набуття громадянами України земельних ділянок у приватну власність, які обумовлювалися їх цільовим призначенням (для ведення селянського господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва)'. Очевидно, що в перелічених випадках мова йде про первісні способи набуття права приватної власності на землю. Водночас у цій же статті зазначалося, що громадяни можуть набувати земельні ділянки у приватну власність також у разі одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну. Незважаючи на відсутність у ЗК України 1991 р. прямої вказівки на можливість поділу земельної ділянки, І. Жилінкова цілком справедливо вважала, що земельна ділянка як об'єкт права спільної сумісної власності може стати також об'єктом майнового спору відповідно до ст. 105 ЗК України 1991 р., згідно з якою спори між громадянами, яким земельна ділянка належить на праві спільної власності, про