дітей, а їх конкретні потреби у збільшенні частки його матері (батька).
Такий підхід до визначення часток у спільному майні подружжя знайшов підтримку у судовій практиці періоду незалежності України. Зокрема, у справі за позовом 3. до М. про поділ спільного майна президія Вінницького обласного суду у своїй постанові від 7 березня 1996 р. зазначила, що при вирішенні спору про поділ спільного майна подружжя суд повинен враховувати внески в його надбання, зроблені одним з подружжя за рахунок його роздільного майна, і зазначати в рішенні, які саме інтереси когось із подружжя або їх неповнолітніх дітей він взяв до уваги, відступаючи від начала рівності часток подружжя.
Неврахування відповідних інтересів дітей або одного з подружжя розглядається як підстава для скасування судового рішення. Однак така категоричність вищих судових інстанцій певною мірою є сумнівною. Справа в тому, що норму ст. 28 КпШС не можна визнати конструктивно вдалою, оскільки в ній, по-перше, не визначені конкретні інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу для відходу від начала рівності часток у спільному подружньому майні, по-друге, в ній зазначено лише, що "в окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя", тобто у такій редакції наведена норма не зобов'язує суди відходити від начала рівності часток на користь одного з подружжя. Тому вважаємо за доцільне в новому сімейному законодавстві дати орієнтовний перелік інтересів неповнолітніх дітей та одного з подружжя, які суд має враховувати при відході від начала рівності часток у спільній власності подружжя. Такі інтереси можуть бути обумовлені необхідністю забезпечення лікування та догляду неповнолітніх дітей чи одного з подружжя, неможливістю задоволення за рахунок рівної частки у житлі житлових інтересів дітей. На наш погляд, коло підстав для збільшення частки одного з подружжя не має бути надто широким, і їх перелік не повинен підлягати розширеному тлумаченню. При цьому не повинні істотно ущемлюватися інтереси другого з подружжя, частка якого зменшується.
Показовою в цьому аспекті є справа за позовом М. до П. про розірвання шлюбу та визнання права власності на половину будинку. Позивач, зокрема, зазначав, що в період перебування в шлюбі він з відповідачкою придбали в м. Черкаси 2/5 частини будинку, від шлюбу мають двох дітей, на утримання яких він сплачує аліменти. Рішенням народного суду м. Черкаси позовні вимоги М. були задоволені. Голова Верховного Суду України на це рішення вніс протест до президії Черкаського обласного суду, яка протест задовольнила. У своїй постанові від 15 лютого 1973 р. президія Київського міського суду, зокрема, зазначила, що протест підлягає задоволенню, оскільки згідно зі ст. 28 КпШС України суд може відійти від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Визнаючи частки кожної із сторін рівними, суд не мотивував, чому він не взяв до уваги те, що з відповідачкою залишилося проживати двоє неповнолітніх дітей та чому не вважав за можливе відійти від начала рівності часток подружжя. Відповідачка ж посилалася на те, що площа спірної частини домоволодіння становить усього 23 м2 і поділ її на дві частини значно ущемляє інтереси дітей, оскільки площа 17 м2 не є достатньою для проживання трьох осіб, а позивач проживає в комунальній квартирі і не має потреби в житлі. На підставі викладеного президія Черкаського обласного суду постановила протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнити, справу в частині поділу будинку направити на новий розгляд.
Аналіз наведеної справи дає підстави для висновку про те, що суд має аргументувати не лише відхід від начала рівності часток, але і відмову в збільшенні частки одного з подружжя.
Якщо порівнювати запропоновані новели нового СК України з чинними нормами КпШС України, то можна віднайти чимало вразливих місць у СК.
Так, ст. 70 СК України встановлені правові засади визначення розміру часток подружжя у спільному майні при його поділі. Зберігаючи в СК запроваджений за радянських часів принцип рівності часток подружжя у спільному майні при його поділі, законодавець передбачив разом з тим чимало підстав для відходу від цього принципу.
Відповідно до п. 2 ст. 70 СК при вирішенні спору про поділ майна суд може відійти від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Крім того, за рішенням суду частка майна дружини (чоловіка) може бути збільшена, якщо з нею (ним) проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку (п. З ст. 70 СК).
Аналіз наведених положень дає підстави для зауважень щодо їх змісту. По-перше, звертає на себе увагу факт введення до СК надто широкого кола підстав для відходу судом при поділі спільного майна подружжя від принципу рівності їх часток. Вважаємо, що надмірна кількість таких підстав лише руйнує засади рівних прав подружжя на створену ними спільну сумісну власність.
По-друге, якщо ст. 28 КпШС надає суду право враховувати певні інтереси неповнолітніх дітей, то в новому СК України запропоновано збільшувати частку одного з подружжя за умови, що з ним "проживають діти". Між тим сам по собі факт проживання неповнолітньої дитини з одним із батьків, на