Однак вищесказане не виключає можливості виникнення у подружжя права спільної власності не за підставами сімейного законодавства. Наприклад, згідно зі ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача займаних квартир (будинків) в спільну сумісну або часткову власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Тобто у такому разі спільність на житло між подружжям та іншими членами сім'ї виникає за спеціальними приватизаційними підставами, а відтак і здійснення правомочностей співвласниками приватизованого житла має проходити за загальними правилами цивільного законодавства. Однак принагідне варто звернути увагу на нетрадиційність деяких вжитих законодавцем понять у тій частині, де йдеться про "членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі". В чинному законодавстві України застосовуються різні поняття членів сім'ї, що залежить від правової природи врегульованих відносин (сімейно-правових, житлових, спадкових та ін.). Як відомо, в Житловому кодексі (ЖК) України чітко визначено коло членів сім'ї наймача, які нарівні з ним мають самостійне право на житло (ст. 64). Відповідно до ЖК України до членів сім'ї наймача належать: дружина наймача, їх діти і батьки, які проживають разом з ним. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, що постійно мешкають в статусі членів сім'ї, в ст. 64 ЖК України не називаються. Аналогічна непослідовність виявляється й в інших приватизаційних нормах. Так, відповідно до ст. З Закону України "Про приватизацію Державного житлового фонду" приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 м кв. загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю і продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадян України, що мешкають в них або перебувають на черзі, потребуючи поліпшення житлових умов. Так чи інакше, законодавець у цьому разі припустився певних суперечностей, застосовуючи в одному випадку поняття "члени сім'ї наймача", в іншому - "особи", що ускладнює виявлення кола суб'єктів приватизації державного житла [9, с.34].
Важливою в умовах ринкової економіки є норма ст. 58 СК про те, що коли річ, яка належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).
Важливе значення для подружжя має вирішення питання щодо встановлення моменту, з якого розпочинається дія режиму спільності майна, оскільки з цим моментом безпосередньо пов'язане вирішення питання про момент виникнення у подружжя права спільної власності на придбане ними майно або момент виникнення у них спільності на майно, належне одному з них за зобов'язальними правовідносинами. Більш того, з набуттям подружжям права спільної власності на майно та майнових прав виникають відповідні спільні майнові обов'язки.
Безперечно, що про дію режиму майнової спільності у подружжя правомірно вести мову лише в межах періоду існування шлюбу. Тобто майнова спільність у подружжя може виникнути лише з моменту реєстрації шлюбу в органах РАЦСу і припинитися з моменту припинення шлюбу. Відповідно до ст. 95 СК України у тих випадках, коли укладено шлюбний договір до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а якщо в період шлюбу - у день його нотаріального посвідчення. Тобто в останньому випадку протягом певного часу буде діяти законний правовий режим майна, а згодом - договірний. Безперечно, практика застосування цього положення в майбутньому виявить його ефективність, але вже нині можна з певністю стверджувати, що існування впродовж шлюбу кількох правових режимів не сприятиме стабільності майнових відносин між подружжям.
Для того, щоб у подружжя виникло право спільної сумісної власності, як і загалом право власності будь-якого суб'єкта, необхідні конкретні юридичні підстави. Як відомо, підставами виникнення права приватної власності є доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці,