Європи новітні технології з точки зору енергозбереження та захисту навколишнього середовища.
Господарська діяльність підприємства визначається за допомогою системи показників, які характеризують досягнутий рівень виробництва і оцінюють результат роботи підприємства. Техніко-економічні показники діяльності підприємства дозволяють оцінити організацію виробництва, технологічний рівень, рівень продуктивності праці, ефективність матеріальних, трудових, фінансових затрат.
Як видно з Додатку Б, у діяльності ВАТ "Івано-Франківськцемент" за 2004-2008 роки спостерігався ряд як позитивних, так і негативних змін.
Перш за все спостерігається тенденція до зростання обсягів випуску продукції. Протягом цих п’яти років цей показник зріс на 48,39%, що у вартісному вираженні становить 53294,3 тис.грн. Це без сумніву є позитивним зрушенням. Загальний ріст обсягу випуску продукції зумовлений тим, що ВАТ “Івано-Франківськцемент” щороку шукає нові ринки збуту та розширює давно освоєні. Враховуючи те, що потреби потенційних споживачів на будівельні матеріали постійно зростають, то ВАТ “Івано-Франківськцемент”, крокуючи в ногу з часом, розширює асортимент і номенклатуру продукції, нарощуючи обсяг виробництва.
На відміну від обсягу випуску продукції собівартість реалізованої продукції за аналізований період зросла на 71,97%. Це є негативним моментом в діяльності підприємства, оскільки темпи росту собівартості продукції значно перевищують темпи росту обсягів виробництва. Проте ріст цього показника має певну об’єктивну основу. Тенденція до зростання собівартості зумовлена збільшенням витрат на матеріали, ремонт обладнання, оплату праці. Зокрема, зростання витрат на матеріали і ремонт є об’єктивною необхідністю. Слід відмітити, що значними резервами зниження собівартості продукції є зниження матеріало - та енергомісткості.
Крім того, можемо спостерігати на підприємстві щорічний приріст продуктивності праці, що виражена середньорічним виробітком на одного працівника. Так, найбільший приріст продуктивності праці був в 2004 році порівняно з 2003 ( у відсотковому вираженні 22,89% ), загалом ж цей показник за вищезазначені роки зріс на 57,85%, що зумовлено основним чином збільшенням обсягу випуску продукції та загальним зменшенням середньоспискової чисельності.
Отже, можемо зробити висновок, що загальний фінансовий стан ВАТ“Івано-Франківськцемент” стабільний. Підприємство працює безперебійно, щороку збільшуючи обсяг виробництва, нарощуючи виробничі потужності та отримуючи прибуток, що в сучасних умовах ринкової економіки є досить складно.
Розділ 3. Шляхи вдосконалення правової і виробничої діяльності
3.1. Вплив на діяльність підприємств умов ринку
На мою дуку, у близькому майбутньому Україна може опинитися на порозі великої протекціоністської війни. Питання в тому, наскільки вона буде обґрунтована – для окремих підприємств.
Перша загроза – перехід до від’ємного сальдо торгового балансу України: в такому разі країна змушена або брати позики на зовнішніх ринках, або залучати іноземний капітал шляхом продажу внутрішніх активів іноземцям.
Друга загроза – зниження темпів зростання економіки та втрата потенціалу її розвитку. Багато економістів говорять про те, що бурхливе зростання імпорту здатне спричинити зниження ВВП на кілька відсотків.
Третя небезпека, на якій полюбляють акцентувати професійні політики, - зростання економічної залежності.
Нарешті, остання загроза – нібито неможливість розвивати власне виробництво внаслідок засилля імпортних товарів.
Однак, на мою думку, для українських підприємств кожна з цих небезпек перебільшена. Передусім в умовах високих цін на метал і подальшого зростання попиту на сировинну продукцію перетворення на нетто-експортера Україні не загрожує ще кілька років. Навіть найпесимістичніші прогнози дослідних центрів говорять про те, що до 2012 року сальдо торгового балансу України залишиться позитивним. Щодо залежності вітчизняного виробника від зовнішніх ринків, то вона, безумовно, є.
Одна з головних характерних бід для наших підприємств — намагання розвивати виробництво абичого будь-якою ціною у відриві від економічної доцільності і довгострокової вигоди.
Тут постає запитання: чому продукція багатьох галузей, де нібито мають домінувати ті самі національні товаровиробники, не витримує конкуренції з імпортом? Адже інакше звернення «національних» операторів ринку до влади втрачають сенс, попри заяви про високу якість вітчизняної продукції. Аналіз більшості споживчих ринків свідчить про те, що тільки-но попит на окремо взятому ринку починає перевищувати пропозицію, відразу ж з’являється іноземна продукція і захоплює левову частку ринку, а оператори нерозвинених ринків з трепетом очікують приходу чергового глобального інвестора.
Справа, напевно, в тому самому «захисті», часто далекому від економічної доцільності. Як засвідчила українська практика 90-х, наявність захисних заходів у формі імпортних квот і тарифів у більшості випадків є причиною подальшої стагнації «захищених» галузей, а не генератором їх зростання.
Однак орієнтовані на кінцевого споживача галузі, що опинилися поза «державно-тарифним» захистом, зуміли витримати конкуренцію. Понад те, зі зростанням реальних доходів населення підприємства саме цих галузей змогли найбільш адекватно задовольнити зростаючий внутрішній попит.
Єдиний справді вагомий аргумент протекціоністської політики держави – необхідність захищати галузі, розвиток яких у перспективі може стати каталізатором довгострокового економічного зростання (так звані infant industries – юні галузі). Проте аналіз свідчить, що галузі, які або претендують на статус локомотивів економіки, або мають значний потенціал на внутрішньому ринку, зовсім не потерпають від засилля імпорту. Але говорити тут слід не скільки про захист (під яким мають на увазі запровадження обмежувальних заходів), скільки про підтримку окремих галузей. Здебільшого з боку держави — олігархи, вміло скуповуючи прибуткові підприємства, але не мають навичок інвестування у проекти 10-річної окупності, на роль рушійних сил економіки явно не підходять. Загалом підтримка національного товаровиробника видається найбільш резонною у двох ситуаціях. По-перше, для галузей, від початку конкурентоспроможних на світових ринках (тобто орієнтованих на зовнішнього споживача), і виробників продукції з високим ступенем обробки (ВАТ «Івано - Франківськцемент»).
Йдеться не тільки про системну підтримку з боку держави, а й про захист від недружнього поглинання вітчизняних активів іноземними корпораціями. Адже галузі, які з історичних