Ступiнь грубого порушення порядку залежить вiд багатьох чинникiв. До них можна вiднести: тривалiсть хулiганських дiй, мiсце i час їх скоєння, кiлькiсть людей, на яких вони спрямованi, вiк i стать, стан здоров’я потерпiлих i т.п. Питання про те, грубо чи менш грубо порушується тими чи iншими дiяннями громадський порядок, вирiшується в кожному випадку з врахуванням всiх обставин справи. Так, наприклад, фактор часу має у рядi випадкiв певне значення для цього виду злочину: ввiмкнення у дворi чи квартирi у нiчний час на повну потужнiсть радiо, магнiтофонiв (в умовах багатоквартирного будинку) може бути розцiнено як хулiганство, а тi самi дii в день не мiстять ознак цього злочину.

Але самого факту грубого порушення громадського порядку ще не достатньо щоб калiфiкувати дiї як хулiганськi. Для цього необхiдно, щоб в грубому порушеннi громадського порядку проявилась явна неповага до суспiльства.

В кримiнальноо-правовiй лiтературi iснує думка про те, що обов’язковою ознакою хулiганства є його публiчнiсть. Рiзнi автори в поняття ознаки публiчностi хулiганства вкладали рiзний змiст. Так, Е.А.Фролов, А.К.Шедрiна характер хулiганства мотивували вчинення його лише в публiчних мiсцях. П.I.Грiшаев розумiє публiчнiсть в наявностi стороннiх осiб – очевидцiв [10, с. 39].

З об’єктивної сторони склад хулiганства є формальним, так як цей злочин вважається закiнченим в момент вчинення хулiганських дiй, вважає П.Матишевський, стверджуючи, що для складу хулiганства не вимагається настання шкiдливих наслiдкiв. Сам факт грубого порушення громадського порядку утворює закiнчений злочин. Шкiдливi ж наслiдки, що наступили, свiдчать про пiдвищену суспiльну небезпеку [36].

Згiдно п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 28 червня 1991 року "Про судову практику у справах про хулiганство" хулiганськi дiї, що супроводжувались погрозою вбивством, образою громадянина, заподiянням побоїв, тiлесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких ушкоджень) чи пошкодженням державного i колективного майна або приватного майна громадян без обтяжуючих обставин, належить квалiфiкувати тiльки за вiдповiдною частиною ст.206 КК України. Додаткова квалiфiкацiя за статтями про злочини проти особи або проти державного i колективного майна чи приватного майна громадян не потрiбна.

Отже, лише об’єктивне вчинення всiх ознак, взятих в сукупностi, дає можливiсть встановити, чи має вчинок характер дрiбного хулiганства чи характер суспiльно-небезпечного.

1.4 Суб’єкт та суб’єктивна сторона хуліганства

Суб’єктом злочину за кримiнальним правом визнається фiзична, осудна особа, що досягла вiку з якого настає кримiнальна вiдповiдальнiсть, винна у вчиненi суспiльно-небезпечного дiяння, передбаченого кримiнальнм законом як злочин [25, с.72]. Отже, виходячи з цьоого визначення, не будь-яка особа може бути суб’єктом злочину. Кримiнальне законодавство виключає кримiнальну вiдповiдальнiсть малолiтнiх i можливiсть застосування мiр кримiнального покарання до неосудних. Тому, суб’єктом хулiганства може бути лише фiзична особа, яка є осудною i досягла встановленого законом вiку. Вiдповiдно до ст. 10 КК України кримiнальнiй вiдповiдальностi з 14 рокiв пiдлягають особи, якi вчинили злiсне або особливо злiсне хулiганство (ст.206 ч.ч.2 i 3 КК Украiни). А тому, особи, якi вчинили просте хулiганство, тобто передбачене ч.1 ст.206 КК Украiни несуть вiдповiдальнiсть за загальним правилом - з 16 рокiв.

Встановлення мiнiмальноого вiку кримiнальної вiдповiдальностi за просте хулiганство з 16 рокiв, а за злiсне з 14 рокiв є вiрним i науково обгрунтованим. Оскiльки суспiльна небезпечнiсть злiсного i особливо злiсного хулiганства значна, є цiлком очевидною i зрозумiлою будь-якому неповнолiтньому. I неповнолiтнiй з 14 рокiв повинен i може усвiдомлювати цю суспiльну небезпеку, яка мiститься в його дiях.

Суб’єкт хулiганства характеризується не лише певним вiком. Обов’язковою ознакою, яку повинна мати особа, що притягується до кримiнальної вiдповiдальностi за хулiганство, як i за будь-який iнший злочин, є осуднiсть.

Осуднiсть – це здатнiсть особи при вчиненнi злочину давати звiт своїм дiям i керувати своїми дiями. Осуднiсть – передумова вини i вiдповiдальностi.

Неосуднiсть характеризується двома критерiями: медичним (бiологiчним) i психiатричним (юридичним).

Медичний критерiй неосудностi має на увазi наявнiсть у особи хронiчної душевноi хвороби, тимчасового розладу душевної дiяльностi, слабоумства чи iншого хворобливого стану. Психологiчний (юридичний) критерiй неосудностi включає вiдсутнiсть у особи здатностi усвiдомлювати свої дiї i керувати ними.

Наявнiсть лише одного медичного критерiю не дає достатнiх пiдстав для визначення особи неосудною.

Необхiдно також вiдмiтити, що вiдповiдно до ч.2 ст.12 КК України не пiдлягає покаранню також особа, що вчинила злочин в станi осудностi, але до винесення судом вироку захворiла на душевну хворобу, що позбавля. її можливостi усвiдомлювати своiї дiї або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусовi заходи медичного характеру [2].

Суб’єктивна сторона – це внутрiшня сторона злочину. Вона характеризується тими психiчними, тобто внутрiшнiми процесами, якi вiдбуваються в свiдомостi суб’єкта, характеризують його волю i якi проявляються в самому злочинному дiяннi (у вiдношенi до того дiяння яке особою вчинено) [25, с. 49].

Суб’єктивна столорона характеризується такими ознаками як вина, мотив, i мета вчинення злочину.

Повне i всебiчне встановлення ознак, що характеризують суб’єктивну сторону є необхiдною умовою правильної квалiфiкацiї злочину, визначення ступеню суспiльної небезпеки дiяння i особи, що вчинила це дiяння, а також iндивiдуалiзацiя вiдповiдальностi.

Вина – основна i обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину. Стаття 3 КК України прямо встановлює, що кримiнальнiй вiдповiдальностi покаранню пiдлягає тiльки особа, що є винною у вчиненнi злочину, тобто така, що умисно або з необережностi вчинила передбачене кримiнальним законом суспiльно-небезпечне дiяння.

Хулiганство вiдноситься до таких злочинiв, якi вчиняються лише умисно. Частина ст.206 КК України прямо вказує на те, що хулiганство це умиснi дiї.А тому необережна форма вини при хулiганствi виключена. Якщо порушник вчиняючи