2. Хулiганство, що вiдзначаеться особливою зухвалiстю.

Закон не розкриває змiсту особливої зухвалостi. Як i винятковий цинiзм, особлива зухвалiсть є поняттям оцiночним. Правильний висновок про наявнiсть або вiдсутнiсть особливої зухвалостi хулiганства вимагає детального аналiзу всiх обставин справи в кожному конкретному випадку.

Зухвалiсть в загальноприйнятому значеннi – це недоречна смiливiсть i буйнiсть, образлива грубiсть. Але квалiфiкуючою ознакою злiсного хулiганства є не просто зухвалiсть, а особлива зухвалiсть. В усiх випадках вона проявляється в дiях, що вiдзначаються особливою зухвалiстю, грубiстю.

Постанова Пленуму Верховного Суду Украiни вiд 28 червня 1991 року N 3 "Про судову практику в справах про хулiганство" у п.8 зазначає, що "злiсним хулiганством за ознакою особливої зухвалостi може бути визнане таке злочинне порушення громадського порядку, яке виражало явну неповагу до суспiльства, супроводжувалось, наприклад, насильством з заподiянням тiлесних ушкоджень або знущанням над особою, яка тривалий час i вперто не припинялось, або було пов’язане iз знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальноi дiяльностi установи, пiдприемства чи громадського транспорту та iнше [3].

Судова практика злiсним хулiганством за ознакою особливої зухвалостi визнає хулiганство, вчинене у присутностi великої кiлькостi людей, пов’язане iз приниженням нацiональноi гiдностi, насиллям i знищенням майна, з демонстрацiєю вогнепальної зброї, безцiльною стрiляниною у повiтря, вбивством у громадських мiсцях тварин.

При вирiшеннi питання про наявнiсть чи вiдсутнiсть особливої зухвалостi в хулiганських дiях винних, що виразилось в насиллi над потерпiлим, в юридичнiй лiтературi iснують такi думки. Наприклад, С.С.Яценко вважає, що нанесення тiлесних ушкоджень, що не потягнули розладу здоров’я, не може розглядатись як злiсне хулiганство. Такої ж думки дотримуються С.К.Кидиралiева та Н.Т.Куц, вважаючи, що дiї винного належить квалiфiкувати за ч.1 ст.206 КК [18, с. 24]. Iншої точки зору притримуються П.С.Матишевський та М.Л.Наклович. Вони стверджують, що не можна визначити хулiганство особливо зухвалим залежно вiд наслiдкiв. Особлива зухвалiсть хулiганства є результатом, насамперед, способу насильства, що являє собою небезпеку. Такий спосiб насильства е очевидним для потерпiлого чи оточуючих i може злякати, тероризувати їх. Тому, правильним буде визнати злiсне хулiганство, яке виразилось в нанесеннi з хулiганських спонукань потерпiлому таких побоїв, якi, хоч i не потягнули за собою розлад його здоров’я, але мали характер побиття.

На мою думку, остання точка зору є правильною, так як хулiганство вважається закiнченим в момент вчинення хулiганських дiй i для об’єктивної сторони складу хулiганства настання шкiдливих наслiдкiв не вимагається. Тому, головне виявити спосiб насильства, його пiдвищену небезпечнiсть. На цiй позицiї знаходиться i судова практика.

На практицi часто зустрiчається злiсне хулiганство з ознаками особливої зухвалостi, якi свiдчать самi про себе. Це наприклад, випадки скоєння хулiганських дiй iз застосовуванням насильства, що являє собою велику небезпеку для потерпiлого чи такi дiї поєднуються iз застосуванням чи спробою застосування предметiв як знаряддя вчинення злочину у випадках, коли вiдсутнi ознаки, передбаченi ч.3 ст.206 КК України.

Часто хулiганськi дiї виражаються в умисному знищеннi чи пошкодженнi державного, колективного чи приватного майна. При вирiшеннi питання про оцiнку цих дiй не можна виходити з тяжкостi спричиненоi шкоди. Потрiбно враховувати спосiб знищення чи пошкодження цього майна. Якщо знищення чи пошкодження майна носило характер буйства, то такi дii потрiбно розцiнювати, як особливо зухвалi, навiть у тих випадках, коли в результатi злочинних дiй винного суттева шкода i не була спричинена.

3. Хулiганство, зв’язане з опором представнику влади чи представнику громадськостi, який виконує обов’язки по охоронi громадського порядку чи iншим громадянам, якi присiкають хулiганськi дiї.

Пiд представником влади необхiдно розумiти особу, яка постiйно або тимчасово перебувае на службi в органах державної влади i здiйснює функцiї зазначених органiв. Така особа надiлена правом в межах своєї компетенцiї давати як для громадянина, так i для установ вказiвки правового характеру, що пiдлягають виконанню, застосовувати примусовi заходи i щодо громадян, якi безпосередньо не пiдпорядкованi їй по службi. До представникiв влади, зокрема вiдносяться депутати Рад народних депутатiв, суддi, прокурори, слiдчi, оперативний склад служби безпеки, всi працiвники мiлiцiї, iнспектори державних iнспекцiй, а також вiйськовослужбовцi при виконаннi ними обов’язкiв по пiдтриманню громадського порядку.

Опiр як квалiфiкуюча ознака хулiганства дiстає вияв в активнiй протидiї представнику влади чи представнику громадськостi виконувати їх службовий або громадський обов’язок по охоронi громадського порядку або в активнiй протидiї громадянину виконати його громадський обов’язок по присiканню хулiганства. Пiд поняття опору пiдпадають такi дiї винного, як вiдштовхування, спроба вирватись при затриманнi, погроза побиття у вiдповiднiсть на вимогу представника влади або громадськостi припинити хулiганство, нанесення цим особам побоiв, тiлесних ушкоджень, зiштовхування їх з транспортних засобiв, засипання очей пiском тощо.

Передбачаючи опiр в якостi квалiфiкуючої ознаки хулiганства, закон (ч.2 ст.206 КК України) взяв пiд посилений захист цих осiб, запобiгаючи хулiганським дiям, прирiвнявши їх до представникiв влади.

Пiд присiканням хулiганства громадянином слiд розумiти дiї, здатнi самi по собi (наприклад, затримування, зв’язування) або з сторонньою допомогою (скажiмо виклик по телефону наряду мiлiцiїi) припинити хулiганство. Умовляння, прохання, вимоги припинити злочин не його присiканням, оскiльки в подiбному випадку припинення хулiганства залежить вiд прийнятого самим винним рiшення, а не в супереч йому. Коли ж мiри по присiканню застосовуються лише для затримання хулiгана, а не для припинення хулiганських дiй опiр, що був справлений, є не квалiфiкуючою ознакою хулiганства,